LITMIR.BIZ

Скачать книгу

а останній житній чи пшеничний сніп. Ґазда влаштовував женцям щедре частування і забаву з танцями.

      Натомість на Гуцульщині через переважання скотарства у структурі господарської діяльності жниварська обрядовість не набула чіткого вираження. Літні «клаки» тут скликали здебільшого для громадження сіна.

      Взаємодопомога під час копання картоплі в Галичині поширилася лише з ХІХ ст., а в ХХ ст. стала однією із найрозповсюдженіших у громадському побуті селян. Наприклад, на галицькій частині Волині, щоб восени зібрати врожай цієї культури за один день, заможніші господарі скликали великі гурти людей, переважно молодих жінок. За цю роботу вони влаштовували толочанам обід і вечерю, а після вечері – забаву з обов’язковою присутністю музик. На Західному Поділлі «бараболі» копали у вересні – жовтні. Допомогти виконати цю роботу на ділянку в десять «сотих» приходило до десяти осіб. Якщо раніше картоплю викопували лопатами, то з другої половини ХХ ст. поширилася практика виорювати її з наступним вибиранням коренеплодів толокою. Зазначимо, що на Надсянні на толоках під час копання картоплі вдалося зафіксувати звичай плести вінок з картопляної гички, аналогічний до обжинкового: «Бульбу як викопають, теж роблять гостину і теж плетуть вінок: бульба, морква, прикрашають зілльом. Ті бадилини з прутом зав’язують. І господар гостину робит. […] То зара таке є і колись таке було. То такий великий вінок плетуть господарю на голову і співають пісні коло того вінка» (с. Оселя Яворівського р-ну Львівської обл.)[45].

      На Гуцульщині існувала взаємодопомога не лише під час збору врожаю фруктів, а й під час їхньої подальшої обробки. «Толока на мармуляду» – виготовлення різновиду варення з яблук і груш, тривала цілу ніч у хаті одного з толочан. «Мармуляда» готувалася з фруктів, зібраних толочанами спільно, і призначалася для всіх учасників процесу – після приготування її ділили.

      На тих теренах Галичини, де було поширеним вирощування кукурудзи, відбувалися молодіжні толоки під час її чищення. Наприклад, на бойківсько-покутському пограниччі їх влаштовували в жовтні. Робота полягала в чищенні качанів від «шульки» (кукурудзяного листя), деяку кількість якого залишали, щоб сплести качани в «коси» (спочатку їх просушували надворі на сонці, потім – перевішували на горище). Відбувалися й молодіжні толоки під час чищення бобів, квасолі та гороху, зокрема, на Бойківщині – «комашні», «чистильники», у селах на межі Бойківщини і Покуття – «боболущики».

      Поширеною була взаємодопомога під час заготівлі на зиму капусти. Зазвичай, її гуртове чищення та кришіння відбувалося за почерговим принципом у межах «кутків» села в жовтні – листопаді. Особливо яскравим воно було на теренах Бойківщини («капусту харити», «капусту різати», «чистильник», «комашня»), бойківсько-покутського пограниччя («чистилі», «сікалі»), Надсяння («теребити капусту»). Господарі запрошували до себе на вечір гурт молоді: дівчата чистили капусту, а парубки сікли

Скачать книгу