LITMIR.BIZ

Скачать книгу

гадки не мав, про що він говорить. Не забувайте – попри все що мені довелося пережити, я був іще дуже молодий і зелений, тож і не розумів багатьох речей.

      – Батьку, я не впевнений, що готовий до нового завдання. Не кажучи вже про подорож.

      Він глянув на мене холодно.

      – Це я вирішуватиму, для чого ти готовий. До того ж це не порівняти з тим хаосом, у який ти встряг у Меджисі. Там може бути небезпечно, може навіть до стрілянини дійти, але в цілому це просто робота, яку треба виконати. Частково для того, щоб люди, які засумнівалися, побачили, що Білість досі міцна й непохитна, але головна мета – показати, що зло ми терпіти не будемо. І кажу ж, я відправляю тебе не самого.

      – А хто поїде зі мною? Катберт чи Алан?

      – З цих ніхто. Для Хихотуна і Важконогого в мене знайдеться робота тут. Ти поїдеш із Джеймі Декері.

      Я поміркував над цим і зрозумів, що з Джеймі Червоноруким у подорож вирушу охоче. Хоча особисто мені більше було б до душі товариство Катберта чи Алана. І мій батько про це добре знав.

      – Чи поїдеш ти без суперечок, чи й далі мене дратуватимеш цього дня, коли в мене стільки справ?

      – Поїду, – вирішив я. Насправді мене навіть тішила можливість втекти з палацу – з його затемнених зал, інтриганських перешіптувань, усепроникного відчуття, що темрява та анархія близько і ніщо їх не зупинить. Світ мусив зрушити з місця, та Ґілеад би не зрушив разом з ним. Та прекрасна переливчаста мильна бульбашка мала невдовзі луснути.

      – Добре. Ти хороший син, Роланде. Може, я тобі ще ніколи цього не казав, але це правда. Я не тримаю на тебе зла. Анітрохи.

      Я похилив голову. Опісля цієї зустрічі з батьком я міг знайти собі якийсь закапелок і дати волю сльозам, але не тієї миті. Не тоді, коли я стояв перед ним.

      – На відстані десяти чи дванадцяти коліс за жіночим притулком… «Безтурботністю» чи як його там називають… на краю солончакових рівнин лежить містечко Дебарія. Безтурботністю там і не пахне. Це запилений пропахлий сирими шкурами перевантажний пункт, через який худобу і сіль у блоках переправляють на південь, схід і північ – в усіх напрямках, окрім того, де виродок Фарсон замишляє лихе. Нині худобу перевозять дедалі рідше. Я думаю, Дебарія зрештою вимре і зникне з лиця землі, як і більшість міст Серединного світу, але поки що там кипить життя: повно салунів, будинків розпусти, картярів і шахраїв. Та, хоч як важко в це повірити, там ще лишилося кілька хороших людей. Один із них – Верховний шериф, Г’ю Піві. Це перед ним ви звітуватимете з Декері. Покажете йому свої револьвери й сіґул, який я тобі дам. Ти розумієш усе, про що я тобі говорю?

      – Так, батьку, – сказав я. – А що такого лихого там діється, що аж допомога стрільців знадобилася? – Я злегка всміхнувся, хоча після смерті матері майже цього не робив. – Навіть таких зелених, як ми?

      – Якщо вірити депешам, які мені надходять… – Він підняв кілька аркушів і потрусив ними. – …Там орудує шкуряк. Щось я трохи в цьому сумніваюся, але місцеві налякані, сумніву нема.

      – Я не знаю, що воно таке, – зізнався я.

      – Якщо вірити стародавнім

Скачать книгу