LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ніжку, не даючи йому випростатися), то винесла його надвір.

      – Якщо я не заберу з собою це немовля, – роздумувала Аліса, – вони, без сумніву, скоро занапастять його. Хіба це не злочин – залишити його тут? – Останні слова вона вимовила вголос, і мале у відповідь хрюкнуло (на цей час воно вже перестало чхати). – Не хрюкай! – гримнула Аліса. – Не думай, що це так гарно!

      Немовля знову хрюкнуло, і Аліса занепокоєно зазирнула йому в обличчя, щоб дізнатися, що з ним таке. Не могло бути сумніву в тому, що в нього був надто кирпатий ніс, більше схожий на рильце, ніж на справжній ніс, а очі, як на дитину, занадто вже малі. І взагалі зовнішній вигляд дитини не сподобався Алісі.

      «А може, це воно так схлипує», – подумала Аліса і знову зазирнула йому в очі, щоб побачити, чи є там сльози. Ні, сліз не було.

      – Якщо ти, моє любе, збираєшся обернутися на порося, – заговорила Аліса серйозно, – я не буду панькатися з тобою. Май це на увазі!

      Бідолашне мале знову схлипнуло (а може, хрюкнуло, важко було розібрати), потім деякий час вони йшли мовчки.

      Тільки-но Аліса почала роздумувати: «Ну що я буду робити з цим створінням, якщо принесу його додому?» – як воно знову хрюкнуло, та так голосно, що вона з деяким острахом зиркнула на нього. Тепер уже не могло бути ніякого сумніву: це було справжнісіньке порося. Вона зрозуміла, що буде цілковитим безглуздям з її боку няньчитись з ним далі.

      Тому вона пустила маленьке створіння на землю і з полегшенням побачила, що воно спокійнісінько побігло до лісу.

      – Якби воно підросло, – розмовляла сама з собою Аліса, – з нього вийшла б дуже гидка дитина, але свиня з нього, гадаю, буде дуже гарна. – І вона почала пригадувати тих знайомих дітей, з яких вийшли б добрячі поросята. Вона саме говорила собі: – Якби тільки знати спосіб перетворювати їх на… – І раптом трохи злякано спинилася, побачивши Кота Сміюна, що сидів на гілці дерева за кілька ярдів від неї.

      Кіт лише посміхнувся, коли побачив Алісу. «На вигляд він досить добродушний, – подумала вона. – Але у нього такі довгі кігті і так багато зубів, що краще ставитися до нього з повагою», – вирішила дівчинка.

      – Котику Сміюнчику! – нерішуче почала вона, бо не знала, чи сподобається тому таке ім’я. Але Кіт ще дужче посміхнувся. «Поки що йому це до вподоби», – подумала Аліса і продовжувала: – Будь ласка, чи не скажете ви мені, якою дорогою можна вийти звідси?

      – Це великою мірою залежить від того, куди ти хочеш потрапити, – відповів Кіт.

      – Мені однаково куди… – пояснила Аліса:

      – Тоді не має значення, якою дорогою ти підеш, – зауважив Кіт.

      – …аби я потрапила куди-небудь, – додала Аліса на пояснення.

      – О, куди-небудь ти обов’язково потрапиш, – сказав Кіт, – якщо будеш іти достатньо довго.

      Аліса почувала, що проти цього нічого заперечити, тому спробувала поставити запитання інакше:

      – Хто живе в цих місцях?

      – У тому напрямі, – сказав Кіт, махнувши правою лапою, – живе Капелюшник, а в тому, – махнув другою лапою, – живе Солоний Заєць. Відвідай кого хочеш з них. Вони обидва божевільні.

      – Ну, я не

Скачать книгу