LITMIR.BIZ

Скачать книгу

в освітленому дворі, де в машині сидів тільки рейдовий загін. На сходах Рат не зустрів жодної живої душі. У нескінченних коридорах другого поверху теж було безлюдно, лише зрідка звідкись долинали кроки, окремі голоси, грюкання дверей. У відділі вбивств чергувала тільки нічна зміна в складі комісара і детектива – відповідно, Бреннера, одного з підлабузників Бьома, і Ланґе, що перевівся з Ганновера лічені тижні тому.

      – Добрий вечір, – привітала Рат колег. – Де Червінскі й Геннінг?

      – Я відправив їх додому, – заявив Бреннер.

      Гарний початок!

      – Якого лисого ти наказуєш моїм людям, що їм робити?

      – Що означає «твої люди»? Я керую нічною зміною. І наскільки мені відомо, ті двоє не мають нічного чергування. «Уникати зайвих понаднормових робіт». Така інструкція.

      – Ті двоє в моїй слідчій групі! І привезли сюди підозрюваного! Я сподіваюся, його ще не відправили додому!

      – Спокій, колего Рат, – зухвало посміхнувся Бреннер йому в обличчя, – твій затриманий сидить, надійно упакований.

      – То на що ти чекаєш, колего Бреннер? – тихо і ввічливо запитав Рат.

      – А що?

      – Підніми свою сраку – і до телефону! – просичав він раптом із такою люттю, що в Бреннера посмішка вмить зійшла з обличчя. – Щоб я мав свого підозрюваного за п’ять хвилин!

      Бреннер покірно зняв слухавку.

      Уже в дверях Рат обернувся.

      – І ще одне, шановний колего, – сказав він, знову привітно, – якщо ти ще раз, через мою голову, втрутишся в роботу моїх людей, я тобі таких прикрощів завдам, що тобі навіть старший комісар Бьом не допоможе. Затямив?

      – На твоєму місці я б не корчив із себе велике цабе, – пробурмотів Бреннер, але його вже з’єднали з арештантським крилом.

      Щоб дістатися свого кабінету, Рат мав пройти трохи далі коридором, оскільки, коли він прийшов на службу в відділ А, то було єдине вільне приміщення, трохи віддалене від решти кабінетів «убивчого» відділу. Тут було доволі прохолодно через слабке опалення, тож він ніколи не скидав пальта. Рат сів у приймальні за стіл своєї секретарки й переглянув особове досьє Ґлазера, що Червінскі залишив там із рештою паперів техніка. Дані досьє збігалися з даними паспорта.

      Не минуло десяти хвилин, як у двері постукали.

      На порозі з’явився конвойний, який завів до кабінету сором’язливого на вигляд блідого чоловіка.

      – Ось він, пане комісаре.

      Рат наказав конвойному чекати за дверима, і придивився до чоловіка, що до нього привели. Ґлазер стояв коло дверей і невпевнено роззирався. Для допиту він цілком дозрів. Тим краще, що йому випало якийсь час помаринуватися під вартою.

      – Сідайте, – запропонував Рат, гортаючи папери. Чолов’яга ступив уперед і сів. Рат змусив його чекати якусь хвилину, тоді мовив раптово, не піднімаючи очей від паперів:

      – Вас звати Петер Ґлазер…

      – Так.

      – Дата народження 25 вересня 1902 року.

      – Так.

      – Мешкаєте

Скачать книгу