LITMIR.BIZ

Скачать книгу

із нею? – Власта навіть боялася думати про те, аби висунути носа з машини: температура сьогодні опустилася до двох градусів, на вулиці відчувалася огидна сирість – звична осіння погода для міста Рівне.

      – Пішли разом, – запропонував Андрій, відчиняючи дверцята з боку водія. – Ти ж ніколи алкоголіків не бачила, – усміхнувся на всі тридцять два.

      – Андрію, – патрульна спрямувала на напарника безапеляційний погляд. – без мене. Там сильний вітер і сиро.

      – Ну гаразд, – усмішка зникла з його обличчя: коли Власта втомлена, із нею краще не сперечатися.

      Андрій неквапливо попрямував до жінки, яка вже нетерпляче тупцяла біля їхньої автівки.

      – Що цього разу, Людко?

      – Допоможіть мені, цей… вигнати його, – хриплий голос.

      Вона благально дивилася знизу вверх на високого та кремезного Андрія.

      – Кого? Діда Мороза?

      – Нє, сожителя мого. Сєрий звати, – шмигнула носом.

      «Буха, як завжди». Інтуїція не підвела: та сама історія. Андрій мовчки роздивився довкола, намагаючись опанувати себе. Повз про-ходили поодинокі перехожі, з цікавістю зиркаючи на них. З під’їзду малосімейки вибігло двоє підлітків і теж не без інтересу втуплювали погляди в поліцейський Prius та справжнього копа.

      Патрульний зосередив погляд на жінці: злегка кучеряве коротке коричневе волосся мили бозна-коли; де-не-де залисини. «Цікаво, скільки їй років?» Брудна старезна куртка, яка вже не застібається. Гнилі чорні зуби. Алкоголічка з величезним стажем.

      – Минулого разу, здається, був якийсь Вітька? Чого ти хочеш його вигнати? Що він зробив? – не чекаючи відповіді на перше питання, поцікавився патрульний. – Це він тебе так? – кивнув на величезний синець на підборідді, якому, скоріше за все, день чи два.

      – Він буйний, грозиться, шо поб’є мене. Пішли виженеш його.

      – А тобі ще не набридло так жити?

      – Як?

      Андрій зітхнув: «І що з цієї баби візьмеш?»

      – Власто, ходімо, – відчинив дверцята.

      Напарниця невдоволено закотила очі. Хоч, зрештою, вона прекрасно розуміла, що виходити доведеться: Людка так просто не здасться.

* * *

      Харків. П’ятниця, 1 листопада 2019 року. 19:05

      Вдалині почувся сміх, і вона озирнулася. У напівтемряві (ліхтарі працювали через один) роздивилася, як якусь, вже «веселу», компанію з трьох чоловіків підібрала машина й майже відразу виїхала. У літню пору цією дорогою користується більше людей, проте з настанням ранніх вечорів кількість охочих різко зменшується. Ось і зараз: тільки ця компанія і якийсь молодик метрів за двадцять позаду. Здається, з котрогось із сусідніх будинків.

      В обличчя вдарив сильний крижаний вітер, і жінка відразу закрокувала жвавіше. Важкі пакети з супермаркету заважали швидко йти, проте лишалося недовго: метрів триста вздовж рівчака – а там вже й будинки. Потім хвилини три – і вдома. Коротка дорога додому, яка часто ставала в пригоді. Довго їй доводилося звикати до життя на краю міста, проте тут дешевші помешкання. Це й зіграло вирішальну роль, коли десять років тому вони з чоловіком

Скачать книгу