Дика качка - Генрик Ибсен

Скачать книгу

у всякому разі, не більше як у багатьох інших! Але з хворобливими, екзальтованими особами не заговориш. Я це достатньо відчув… І от ти тепер носишся з цими підозрами… порпаєшся в купі старих пересудів і пліток, які ганьблять твого батька. Далебі, Грегерсе, у твої роки час би вже взятися до чогось кориснішого.

      Грегерс. Авжеж, мабуть, таки час.

      Верле. Тоді й на серці у тебе, можливо, стало б світліше, не так, як тепер. Ну чого тобі корпіти на тому заводі, гнути спину, як простому конторникові, і відмовлятися брати хоча б гріш понад визначене жалування? Адже це просто нерозумно з твого боку.

      Грегерс. Так. Коли б я був певен, що це так.

      Верле. Я тебе розумію. Ти хочеш бути незалежним, нічим мені не зобов'язаним. Ну от, тепер тобі й нагода є стати незалежним, самому собі паном.

      Грегерс. Он воно що! В який спосіб?

      Верле. Бачиш, я писав тобі, щоб ти неодмінно і негайно приїхав сюди, у місто… гм…

      Грегерс. Так… але що тобі, власне, потрібно від мене? Я цілий день чекав, що ти поясниш.

      Верле. Я хочу запропонувати тобі вступити компаньйоном у фірму.

      Грегерс. Мені? У твою фірму? Компаньйоном?

      Верле. Авжеж. Нам би не довелось у зв'язку з цим постійно бути разом. Ти б міг вести справи тут, у місті, а я переїхав би на завод.

      Грегерс. Ти?

      Верле. Бачиш, я тепер уже не такий працівник, як колись. Доводиться берегти очі, Грегерсе; щось ослабли вони.

      Грегерс. Ну, це завжди було.

      Верле. Не так, як тепер. Та крім того… з деяких міркувань… я б, мабуть, міг вважати за краще перебратися туди… хоча б на деякий час.

      Грегерс. Ось чого ніколи не міг би подумати.

      Верле. Слухай, Грегерсе, ми з тобою багато в чому не погоджуємось. Але все ж таки ми з тобою – батько і син. І, далебі, ми могли б дійти якоїсь згоди.

      Грегерс. Тобто про людське око?

      Верле. Та хоча б так. Подумай про це, Грегерсе. На твою думку, це можливо? А?

      Грегерс (холодно дивиться на нього). Під цим щось криється.

      Верле. Як то – криється?

      Грегерс. Я тобі для чогось потрібен.

      Верле. При таких близьких узах, як наші, треба гадати – один завжди потрібен другому.

      Грегерс. Еге, так кажуть.

      Верле. І я б дуже хотів, щоб ти тепер пожив удома деякий час. Я самотній, Грегерсе. Завжди був самотній… все життя. Але тепер це особливо дає себе знати, – старіюсь. Мені треба мати біля себе кого-небудь.

      Грегерс. Адже ти маєш фру Сьорбю.

      Верле. Так, це вірно. І я, так би мовити, майже не можу обійтися без неї. У неї така весела вдача і рівний характер; вона оживляє весь дім… а мені це так потрібно.

      Грегерс. Отже, виходить, ти маєш усе, що тобі потрібно.

      Верле. Певно. Але я боюсь, що так не може довго тривати. Жінка за таких умов… легко може потрапити у фальшиве становище в очах світу. Не скажу, що й для мужчини це зручно.

      Грегерс. О, коли мужчина справляє такі обіди, як ти, він таки може дозволити собі дещо.

      Верле. Але ж вона, Грегерсе? її становище? Боюсь, що довго вона не витримає. Та якби навіть… якби заради мене вона й махнула рукою на всі пересуди і плітки… то сам поміркуй,

Скачать книгу