ТОП просматриваемых книг сайта:
Святослав (укр.). Семен Скляренко
Читать онлайн.Название Святослав (укр.)
Год выпуска 2007
isbn 978-966-03-46-54-3
Автор произведения Семен Скляренко
6
Більше як сорок днів пливли лодії княгині Ольги й купців спочатку Дніпром, далі понад берегами Руського моря до гирла Дунаю, пізніше ж, щоб скоротити шлях, одірвались від суходолу і рушили безбрежними морськими просторами, прямуючи на південний захід.
Більше як сорок днів пливли лодії княгині Ольги… прямуючи на південний захід.
Увесь час їм щастило – на морі стояли тихі дні, паркі ночі, на обрії не видно було ні хмаринки, керманичам нічого було боятись, що налетить буря і закине їх десь у Іраклій або в Сіноп. Проте ця тиша набагато утруднила їм шлях – доводилось посуватись вперед на веслах, вої гребли день і ніч, у кров побили руки.
Час від часу у морі наздоганяли вони й зустрічали всілякі судна. Це були грецькі хеландії, кораблі херсонітів, гостроносі кубари з Абхазії, Арменіану, Пафлогонії, Халдеї. Одні з них пливли, як і вони, до Константинополя, інші повертались з столиці Візантії.
Недалеко ж від Босфору вони зустріли не зовсім звичайні судна. Це були грецькі кораблі, що могли йти під вітрилами й на веслах, дуже великі – на вісімдесят весел кожен, – обшиті високими насадами з боків, із закованими в броню воями. Кораблі ці – а їх було більше десяти – пройшли уранці недалеко від руських лодій і поволі зникли в просторах моря. Але надвечір вони з’явились знову і вже йшли позаду півколом, ніби оточували руські лодії, – цілий день, ніч, ще один день.
– Це військові кораблі ромеїв; оті великі – дромони, менші – скедії, – сказали бувалі вої. – Але чого вони з’явились тут і ніби женуться за нами?
На це питання ніхто відповісти не міг. Тільки вої на лодіях гребли дужче й дужче, часто змінюючись.
І от на далекому небосхилі з’явилась земля. Спочатку дехто не повірив. Були такі, що дерлись навіть на щогли, намагаючись розгадати, що то за синя рисочка проступила далеко попереду серед сліпучого блиску сонця. Але сумніву не залишалось – там, на заході, виходила з моря і чимдалі збільшувалась, стіною вставала земля.
Це був Босфор – мета їхніх багатоденних мандрів: глибока, заповнена водою ущелина між Руським і Мармуровим морями, рівний, спокійний уже тепер шлях до Константинополя.
Грецькі дромони й скедії, що переслідували їх в останні дні, залишились далеко в морі. Але на зміну їм з’явились нові кораблі ромеїв. І скільки не пливли лодії між двома високими берегами Босфору, скрізь у затоках під скелями стояли інші кубари й скедії. Схоже було, що вони готові першої-ліпшої години підняти якорі й накинутись на лодії русів. Але ж ті тихо, спокійно просувались між берегами.
– Стережуть ромеї Босфор, – говорили на лодіях, – бояться за Константинополь. А, видно, над усе в світі бояться руського духу.
– Крий боже, – озвався на лодії інший голос, – зустрітись з ними малим числом. Та ще далеко в морі…
– А