LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на волю чи замучить, жорстока, спрагою і голодом? Хто зустрінеться їй на цьому шляху – розбійники, ясир, чи, може, чабани, які напоять Мальву молоком? Марія має чим заплатити. В такіє заходили каліки, хворі – просити зцілення в монахів, вони залишали в монастирі овець і кіз, а їй, кухарці, перепадало якесь акче – мусульмани завжди дарують милостиню, бо так заповідав всещедрий Магомет. На перший день байраму побожні беї випускають пташок із кліток на волю, людей же ні, не залишив чомусь такого заповіту пророк.

      У степу було безлюдно. Страх набрести на ясирну валку зганяв Марію на бездоріжжя, там тяжче було йти. Колючки протикалися крізь м’які папучі, плакала Мальва і канючила вернутися до доброго Мураха-баби, вона так і не могла допитатися в мами, чому вони покинули монастир.

      Зрідка подибувалися річки, вони ледь струменіли по слизькому камінню і теж задихалися від спеки, та все ж на берегах зеленіла трава, можна було тут помитися, перепочити і з’їсти шматок хліба.

      Ночували в степу. Харчів трохи прихопила із собою, голод поки що не гнав до аулів, та знала Марія, що невдовзі доведеться йти жебрати, признаватися, хто вони, і наражатися, що якийсь ретельний кет-худа[86] поверне їх із ногайцями назад до Кафи. Як і чим доведе, що вона відпущена?

      Три дні не зустрічався ніхто по дорозі – наче вимерла кримська земля. Тільки сипи-орли сиділи на каменях, хижо витягнувши довгі шиї. Очікували валок із Карасубазару, після яких є завжди чим поживитися – недоїдками і людським трупом.

      Ставало чимраз тяжче і страшніше: запаси їжі закінчилися, подерлося благе взуття. Треба було вибирати: або йти на ризик до сіл, або стати поживою стерв’ятникам. На четвертий день – Марія вже несла Мальву за спиною, підв’язавши її хусткою, мала зовсім знесиліла – почулося овече бекання, з півночі над степом котилася курява. Марія вдивилася в розпечене повітря, що тремтіло над жовтим стеблинням ковили: на обрії заворушилася кора землі, наче враз закипіла від нестерпної спеки. Позаду отари маячів вершник, за ним повільно рухалася крита кантара, запряжена волами.

      – Мамо, бачиш, – марила Мальва, тремтіла, билася, скрикувала в мами на руках, – скаче на коні каїш-башак[87], у нього роги на голові і замість ніг цапині копита.

      – Цить, дитино, цить, це не башак, це добрий чоловік, він дасть тобі молока.

      – Мамо, я нині не молилася. Он біжать по полю злі джини, то не овечки, мамо, то оджу[88]! Вони по мене йдуть, бо я сьогодні не молилася.

      До подорожніх прискакав на легкому румакові хлопчик-татарин у сірому доломані, в кудлатій баранячій шапці.

      – Сабаних хайр олсун![89] – гукнув із сідла, до якого ніби приріс і тільки міг нагнутися, щоб приглянутися до людей, які чогось блукають безлюдним степом. – Хто ви такі і куди йдете?

      На сухому лиці

Скачать книгу