LITMIR.BIZ

Скачать книгу

пасивного спротиву, яку застосували й тепер. Вони слухняно виходили і навіть ретельно підганяли один одного і в той же час не виходили, барилися, гузалися то з мисками, то з ложками – вони вигравали час для своїх бідолашних товаришів, які ще не скористалися з усіх благ такої от прекрасної інституції, як ця вбиральня з текучою, прекрасною, холодною й чистою водою. Але тактика ця наївна не допомогла – вигнав барбос! Черідка голих людей тим же порядком, що й перше, простяглася по коридору. Кожен ніс повну миску води, а двоє несло по дві – Ягельського й Охріменкову, бо останній супроводив першого. Руденко й Азік на додачу несли ще й камерну реліквію, добре вимиту й налиту трохи чистої води, щоб не смерділа.

      Андрій теж ніс повну миску води. Він був хотів набирати лише трішки, бо не відчував спраги, але товариші звеліли конче набирати повну, «треба». І тільки прийшовши до камери, Андрій зрозумів, що означало оте «треба».

      Не встигли зачинитися двері, як в'язні заходилися швидко мити підлогу, користаючись з того, що наглядач саме зайнятий водінням інших камер до вбиральні. Операцію цю пророблено блискуче, чим засвідчено високу кваліфікацію, набуту за довгі місяці сидіння. На команду Руденка – «Палубу лопатити!» – всі забрали (кожен свої) речі в руки й стали попід стінами, а троє наймоторніших – Свистун, Приходько й Руденко (директор, професор і секретар райпарткому) – швидко вилили майже з усіх мисок воду на підлогу й чиїмись штаньми, спеціально пожертвуваними й пристосованими до цієї операції, навели відповідний лад: поялозили добре по підлозі, потім викрутили ті штани над «реліквією» й вже «сухими» добре витерли всюди. Після того постояли всі ще хвилинку, тримаючи речі й дослухаючись до коридора – чи не наближається наглядач. Вони потребували пару хвилин, щоб підлога трохи протряхла. Пара хвилин була їм подарована Провидінням, вкрадена в суворого наглядача, після чого всі поклали речі на місце й щасливі посідали на чисту, свіжовимиту підлогу, задоволені, що наглядач їх не накрив під час цієї операції.

      Вони цю операцію проробляють щодня отак після обіду, ризикуючи бути тяжко покараними. Але вони не можуть інакше. Інакше їх поїсть тут короста, болячки, разом з вошами, та блощицями, та всілякою іншою заразою. І так на шкірі в багатьох підозрілі прищі й лишаї – то гостинець від поту.

      Після обіду час поплив жвавіше. Особливо коли змінився наглядач, про що новий наглядач сам довів до відома в'язнів, відчинивши «кормушку», зазирнувши в неї й знову зачинивши, – це він приймав «господарство», заступаючи на зміну, зазирав у всі камери. Цей наглядач був «добрий», на відміну від попереднього, що був виключно злий. Добрий же цей наглядач тим, що нібито не дуже чіплявся до ув'язнених за дрібні порушення «порядку», як-от сміх і розмови трохи голосніші за шепіт, стояння на ногах і розминання кісток тощо. Як тільки змінився наглядач, хтось почав розповідати анекдоти. А потім камеру розважав Карапетьян… Андрій здивувався, що ці люди ще можуть сміятися, на що дістав пояснення:

      – Сьогодні

Скачать книгу