Чотири шаблі - Юрій Яновський Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

на нас? Ми скажемо всім, що наша республіка залізом і кров’ю не дасть себе зневолити. Ми будемо працювати, кожний сам собі закон і суддя…

      – І командуватимуть розбійники й душогубці, бо їм не жалько голови і життя, мають вони зброю, матимуть і хліб!..

      – Надійшов час, – підскочив молодший анархіст, – коли треба всього спробувати! Нехай гинуть міста і села, хай плавають в крові тисячі і сотні тисяч людей. Величних експериментів доба прийшла! Хай божеволіють нетривкі люди, хай божевілля розіллється над землею – таки прийшла пора, пора великої анархічної спроби!..

      Галат чхнув. Очі партизан почали горіти недобрим вогнем. Анархізм вони розуміли тільки як руйнацію усього ненависного, як помсту гнобителям, як продовження тієї своєї професії, що вони набули в траншеях світової війни, серед боліт, вошей і смерті. Вони приймали анархізм як інерцію розбудженого атавізму.

      – Де наш ворог і чого ми тут стоїмо на станції? – перебив промовця Іван Виривайло.

      – Насточортіло вже нам воювати! – крикнув командир чільного панцерного потяга Галата.

      – Говори… Марченко, – прогаркавив Ничипір Марченко до Шахая.

      – Я – за анархію, – голос останнього не піднісся вище за шепіт, але його всі почули, бо десятеро з присутніх знали, що говорить Шахай, – я – за анархію, за руйнацію всього старого, щоб не могло воно воскрести, і відродитися, і зацвісти буйніше та смертельніше.

      Холодок пройшов по ворогах і друзях. Остюк для чогось вийняв нагана з-під френча і почав задумливо перекручувати барабана. Галат слідкував за Остюком; здавалося, що він зараз зірветься з місця і піде з клинком в атаку. Марченко не рухався, очі його були холодні та безсторонні, губи щільно стулені, щоки зблідлі, на лобі блищала краплина поту.

      – Але божевілля нам не треба, – ще тихше говорив Шахай, – експериментів нам не треба. Немає для чого плавати сотням тисяч людей у крові, міста і села хай живуть і відроджують землю. Не треба божевілля туди, де буяє велетенська надія. Надія охоплює нас, цілі мільйони людства здригаються, повертається на кін історії придушена, але жива нація, вже грізно й тривожно вітають її сурми. Хто сказав, що нам треба божевілля?

      – Заткни йому горлянку, Шахай, – анархіст показав Марченкові на Шахая, – хто він такий і звідки взявся?

      Марченко посміхнувся, на щоці у нього з’явилася червона пляма, – він хвилювався, потім подивився на анархіста так, ніби стріляв йому в вічі і зарані гидував дивитися на його вибитий мозок.

      – Говори, Марченко, – сказав він, – говори до краю, бо назавжди нам треба мати карту, і диспозицію, і прапор, і мету, говори.

      – Куди ви ведете Шахая? – анархісти знали, що «Марченко» говорить до них. – Невже ви думали, що Марченко не з’явиться вчасно і не розкриє йому очей на ваші махінації?

      Ті, котрі знали, що говорить сам Шахай, засміялися одне до одного. Панько Виривайло – «Швець заслужив, а коваля повісили», – сказав неголосно.

      – Заткни його, Шахай, – анархіст удав, що йому не страшно, – а то я сам його кінчу!

      – Ми

Скачать книгу