Орлі, син Орлика - Тимур Литовченко Історія України в романах

Скачать книгу

почитаємо!..

      – Не до цього, доню, не до цього зараз. А що Марусенька?..

      – Ой, та вона мала ще для мене і геть дурна!

      Ганна мимоволі посміхнулася: сама Марта лише на рік старша, а вже себе великою вважає… Іч!

      – Гаразд, то йди до Килини.

      – Килина по господарству порається, а я ж не можу бути разом з нею!..

      – Чому?

      – Бо я – Марточка-паняночка красна! От…

      Доньчині слова немовби ножем полоснули по серцю. Ганна мимоволі замружилася й прошепотіла:

      – Ну от що, паняночко моя, йди-но до дівчат, будь ласка.

      – Ма-а-а, а читати?..

      – Я тут з Яшунькою сиджу і татонька нашого у віконечко виглядаю – то як же піду з тобою?!

      – То скажіть Килині, нехай вона посидить…

      – Невже ж першою до татонька має з дому служниця вийти, а не матусенька, кохана його дружина?

      – А можна тут з вами разом посидіти?

      – Навіщо?

      – Бо я теж хочу татонька виглядати.

      – Ні-ні, ти ще Яшуньку розбудиш.

      – Я тихесенько-тихесенько сидітиму, немовби сіра мишка за припічком!..

      – Сказано ж, ні! Йди до дівчаток.

      Марта лише зітхнула.

      – Йди, прошу…

      Донечка мовчки злізла з материних колін і так само навшпиньках вийшла геть. Ганна лише сумовито зітхнула, спостерігаючи за дочкою.

      «Марточка-паняночка красна», – це Пилип так її називає, а дівчинці то дуже подобається, отож і повторює при будь-якій нагоді.

      Паняночка красна…

      Ганна підібгала нижню губу.

      Діти, діти! Що ж з вами буде?! Грицька давно вже треба було би до академії віддати, Мишуньці теж невдовзі час на навчання йти – та де ж вона, академія та?! По той бік Дикого поля, а вони – ось по сей. А тут університети-академії – втікацьке життя. Хіба що піввоза книг – рештки розкоші, яку вдалося врятувати з усієї бібліотеки. Але ж хіба того на все життя вистачить?! Онде Гришуня до філософії так і тягнеться…

      Подейкують, шведські університети зовсім непогані – не гірші, ніж Віденська та Києво-Могилянська академії, де свого часу навчався Пилип. І до Стокгольма їм прямий проїзд через усю Європу гарантували… Так ні ж – відмовилися!!! Насамперед відмовився король Карл, а вже разом з ним Пилип сказав, немовби відрубав: «Хоч разом з королем головою накладу, але його величність нізащо не зраджу!»

      Вірність, відданість…

      Он дехто з козаків не витримав, поплазував на череві до клятого імператора Петра, готовий порох з його чобіт злизувати – й нічого, дістав-таки прощення усіх гріхів!

      Але ж не її коханий Пилип!..

      Хоча…

      Так – можливо, саме за це вона й кохає чоловіка?! За впертість, за відданість ідеалам, проголошеним покійним гетьманом Мазепою, за відчайдушну хоробрість. Був би Пилип іншим…

      Іншого Ганна просто не бажала. Зате в результаті сама обрала гірку долю – очікувати, сумирно очікувати, що ж станеться через місяць, через день… через годину або хвилину… Труситися з дітьми в обозах, жити не у палацах, а в жалюгідних халупах, як от нинішня домівка, за яку і то треба дякувати Богові. Обходитися лише однією пристаркуватою

Скачать книгу