Варан - Марина и Сергей Дяченко Блукаюча Іскра

Скачать книгу

подали князеві… Чесний піддонець, мовляв, не може зрадити своїх, він шанує Імператора й сезон, грабежами й фальшуванням промишляють зайди… Усе правильно. Якби я робив фальшиві сотки – я б перш за все пропускав би їх через руки таких от чесних піддонців, щоб зняти можливі підозри… А гроші – це гроші. Це дерево, сушник, надійне укриття в міжсезоння… Так?

      – Я знайшов цю сотку в морі, – сказав Варан безнадійно.

      – Вона там народилась? Вилупилася з ікринки?

      Варан мовчав.

      – Простіше за все було б повісити тебе сьогодні, – сказав Слимак, тяжко розмірковуючи. – Може, й для тебе краще… Але справа імператорська. Уже не зупиниш і нічого не зміниш. Свідків у тебе нема… Йолоп, коли ти насправді піймав сотку в морі – чому не показав нікому? Батькові? Матері? Тій самій нареченій?

      Варан мовчав.

      – Куди поткнися – ти винен, – вів Слимак. – Можливо, ти на службі у фальшивомонетників, вони розкидають свої подаруночки твоїми руками і руками таких, як ти, непомітних і начеб чистих… Хоча, треба визнати, хлопчак із соткою в ювелірні – це неабияка штука… Може, ти таки мав її віддати батькові? Тобі доручали віддати її батькові, чи не так?

      – Мені не доручали…

      – Але ти винен. Якщо ти нікому не служиш – ти винен у тім, що привласнив чужі гроші легко… За законом Ікла знайдена річ трактується як належна колишньому власнику, поки не буде доведено його смерть, або переселення за море, або відмову від речі. А знайдені гроші, власник яких не з'явився, уважають придбанням громади, коли їх знайдено внизу, і власністю князя, коли їх знайдено нагорі…

      – Я знайшов їх у морі. Не внизу. Не нагорі.

      Слимак поглянув на Варана з цікавістю. Коротко зітхнув:

      – Якби це були справжні гроші… але вони фальшиві. І тепер твою долю вирішую не я… і навіть не князь. Вирішувати твою долю буде імперський маг, можливо, він наполягатиме на тому, щоб доправити тебе на дізнання до столиці… можливо, стане допитувати сам. Помолися до Імператора, і заклич на допомогу весь свій талан, коли він у тебе є.

* * *

      Лежачи на сухих водоростях, Варан намагався згадати все, що він знав про магів.

      Вони сидять у підземеллі за довгим столом. Вони роблять імператорські гроші, печатки, вірчі грамоти. Під дерев'яними кріслами, обвившись навколо різьблених ніжок, лежать сховані від ока хвости… А раз на сім років хвіст відпадає, мов у ящірки…

      Невже всі ці сім років маг не піднімається з крісла? Не спить? Не ходить у нужник?

      Варан хитав у півсні головою. Та що за маячня його діймає. Зрозуміло ж, що маги зовсім не ходять у нужник. І напевне, не їдять… Не сплять із жінками…

      Звідки вони беруться? Кажуть, магами народжуються… Де народжуються? Чому?

      Варан ніколи не бачив імператорського мага на Круглому Іклі. Хоча багато разів дивився з-під долоні на вежу – найвище місце острова, камінний палець над княжим палацом. Балакали, що у вежі живе чарівник, якого прислав особисто Імператор. Казали, він дуже старий і ніколи не спускається донизу. Казали, ночами він стоїть на балконі, нюхає повітря і з одного запаху знає,

Скачать книгу