LITMIR.BIZ

Скачать книгу

водила гостей частіше. По-перше, змійсихи слухались її краще, по-друге, Варан для неї поступався.

      У той пам'ятний день відвідувача – відвідувачку – мала вести знову-таки Ніла. Але відвідувачка виявилась малолітньою дочкою заморського аристократа, пихатою і вередливою. З'явившись у гостьовому гроті, вона перш за все оцінювально скинула оком на Нілу з голови до ніг.

      – Оце так вирядилася, – сказала, дивлячись на розшиті камінцями Нілині штани. – Ти що, усі свої статки на штани причепила, дівко? Тоді де ж олов'яні монетки?

      Хазяїн заговорив із гостею поштиво, відвертаючи її увагу від Ніли; а та як стояла, так і вклякла, дивлячись у простір білими від люті очима.

      – Не зважай, – видихнув Варан їй на вухо. – Шуу з нею…

      – Я її не поведу, – так само пошепки відказала Ніла. – Варане, виручай…

      Він мав до шмаркатої аристократки почуття не менш відразливе, аніж Ніла, – однак не міг не стати коханій до помочі.

      – Я готовий, – сказав він хазяїну, і той миттєво все зрозумів і кивнув:

      – По світлому колу. Малим ходом. Затямив?

      Особистий слуга аристократки – круглощокий тип із заплилими жиром очима – підсадив її на спину Журбі так вправно, що панночка навіть не замочила сукні. Усівшись, вона перш за все вдарила змійсиху п'ятами; поступлива Журба повернула голову і засичала.

      – Ваша милосте, – м'яко сказав хазяїн, – серпантери – злостиві й небезпечні тварини. У відповідь на ваш удар Журба може скинути вас у воду… Затягнути в глибочінь… Укусити… Я прошу вас – просто сидіть у сідлі, ваш провідник усе зробить сам.

      – Якщо ця тварюка, – повідомила панянка з незрівнянною бундючністю в голосі, – насмілиться забризкати мені сукню – мій батько викупить її у вас для своєї шкуродерні… Зрозуміло?

      Варан посмутнів, передчуваючи прикру поїздку. Туга під ним цілком поділяла його побоювання – нервово била хвостом по воді, крутила рогатою головою і знай облизувалася роздвоєним язиком.

      – Уперед, – сказав Варан найспокійнішим голосом, на який тоді міг здобутись.

      І вони рушили.

* * *

      – У мого батька п'ять сотень рабів, на кожному золотий нашийник, до нашийника причеплено золотий дзвоник, і коли всі дзвоники одночасно дзеленчать – виходить акорд… У мене троє коней, ховрашок і своя крилама. У моїй кімнаті цілий рік цвітуть п'ять трояндових кущів. Ти коли-небудь бачив троянди?

      – Так, – відповідав Варан, аби хоч що-небудь відповісти.

      – А от і брешеш, не міг ти їх бачити. Ви тут живете серед води й каміння, їсте рибу й нічого не бачите. А світ, між іншим, великий. Торік улітку ми з батьком їздили до країни вулканів. Ти знаєш, що таке вулкан?

      – Ні.

      – І ніколи не дізнаєшся, можеш бути певен… Ой, у мене вода в лівій туфельці.

      – Але ж це водна прогулянка, ваша милосте. І потім… Спробуйте рівніше держатися в сідлі.

      – Рівніше в сідлі? А ти знаєш, слуго, що я літаю верхи на криламі, а це таки важче, ніж хляпати на

Скачать книгу