Зламані сходи - Борис Крамер

Скачать книгу

увагу, але не напружився. Може, служака обходив зовні свою територію та й забруднився. А тепер ті брудні чоботи йому час від часу зринають у пам’яті й непокоять, але чим – незрозуміло. Ну зачалапав десь, подумаєш. Осінь усе-таки, накрапали дощі. Не було жодних підстав підозрювати Нефьодова в чомусь протизаконному. А всередину не пустили. Потрібен був дозвіл спеціального відділу КДБ. На такий дозвіл слід було подати вагомі аргументи й підстави. Начальник міліції полковник Сахно на несміливу пропозицію Шамана відвідати диспансер покрутив пальцем біля скроні. «Ти шукай мисливців, а не в дурку залазь!» – гаркнув у відповідь.

      Шаман шукав, але щодень зневірювався. Ніби невидима сила вирвала серед дороги жовте авто, і воно безслідно зникло. Жодних натяків на обставини злочину, ані найменших речових доказів, фактів, мотивів, за які можна було ухопитись. Полковник Сахно лютував і погрожував розжалувати у званні та вигнати з роботи. Кричав, що таких дубів, як Іларій, до слідства на гарматний постріл підпускати не можна. Пропив увесь мозок і нюх, не може розкрити елементарного діла. Іларій мовчав, бо не мав що відповісти. Не в пияцтві суть, а в тупику, з якого не було виходу. Зрештою, полковник його відсторонив від справи й передав слідство молодому лейтенанту Михайлові Збруєву. Збруєв теж нічого не добився й років за два кинув справу в архів як безнадійну, до кращих часів. Зате почав рости в кар’єрі. До часу, коли прийшов до влади Горбачов, став майором і заступником полковника Сахна. Але тоді ж полковника відправили на пенсію, а Збруєв сам звільнився з міліції. Подався в бізнес. Зараз керує великим будівельним холдингом у Києві.

      То були нелегкі часи. На Іларія насідав не тільки полковник Сахно, а й партійне начальство. Загадкове зникнення мисливців розбурхало людей, вони перешіптувались і нарікали на владу, яка не може розібратися. Шаман своїми розпитуваннями тільки доливав олії у вогонь. На межі розвалу СРСР запалали вогнища на задніх дворах міліції, КДБ, партійних органів. Палили все, що під руку потрапить. Справа мисливців також згоріла…

      – Ви припускали, що мисливці змінили маршрут і не поїхали на озеро Біле? – я тамував у собі розчарування й усе ще шукав, як оживити давню справу.

      Капітан Шаман узяв на сусідньому стільчику теку, дістав звідти карту й розкрив її на столі. Я звівся, щоб краще бачити, куди веде грубий ніготь слідчого.

      – Ось цей шлях – від Емська до Білого. Я його сходив, можна сказати, пішки. Усі вісімдесят дев’ять кілометрів… А тепер дивись, куди тут ще можна було звернути. З погляду мисливців…

      Ніготь посунувся по карті в протилежний бік. Кілометрів за п’ятнадцять від міста був рибний заказник. Туди теж їздили полювати. Але винятково начальство. Заказник під охороною, з білетами, пропусками й перегородженими, замкненими проїздами. Іларій і цей варіант припустив. Походив там, порозпитував, чим дуже розгнівав полковника Сахна, якому тут же зателефонували. Але ніякий гнів не утримав би слідчого від подальших пошуків, якби він знайшов бодай найменшу

Скачать книгу