LITMIR.BIZ

Скачать книгу

знайшла палицю і теж, як незнайомець, почала нею підгортати розжеврілі жарини.

      – Де це, «там»? – перепитав він.

      – Де всі, біля великого вогнища.

      – А це обов’язково?

      – Я цього не сказала, лише запитала.

      – Ми всі маємо бути в одній купі?

      – Та ні.

      – То чому ти тут, а не з усіма?

      – Захотілося сповна відчути магію найкоротшої в році ночі.

      – То, може, підемо шукати квітку папороті? – усміхнувся хлопець і поглянув на Кіру. – До речі, я – Кирило.

      – А я – Кіра, – сказала дівчина і зауважила про себе, що хлопець не з тих, до яких з першого погляду липнуть дівчата. «Звичайний, – подумала вона, – і трохи нудний».

      – Це такий прикол? – запитав він. – Кіра, Кирило.

      – Випадковий збіг, таке буває.

      – Віриш у випадковість?

      – Усі випадковості невипадкові, – відповіла вона фразою, яку десь почула. – Хто тобі дав таке ім’я?

      – Я сам собі його дав.

      – Ти маєш почуття гумору. А якщо серйозно?

      – Мама казала, що батько.

      – Ти живеш із мамою?

      – Так. Батько загинув давно, коли мені було сім років, на копанці привалило. Це я одразу, щоб не виникало більше запитань на цю тему.

      – Вибач, не хотіла зробити тобі боляче, але мій батько також шахтар, однак працює не на копанках, а в шахті.

      – То він не дирочник[1], виходить? – Кирило поглянув на дівчину, затримав на ній погляд.

      – Ага.

      – Мій був трохи іншим шахтарем, поки не привалило на смерть.

      – Співчуваю.

      – Проїхали. Це вже закрита тема. А ти звідки?

      – Я з Розкішного[2], а ти?

      – З Успенки[3].

      – Може, підемо туди? Там мої подруги, – запропонувала Кіра.

      – Ходімо! – погодився хлопець.

      Він підвівся і дівчина побачила, що Кирило худорлявий і зростом нижчий за неї. «Пусте! – подумала вона. – Він же не мій хлопець!»

      Вони підійшли до молоді, що стояла навколо багаття. Полум’я палало вже не так яскраво, хмиз прогорів і вогнище стало набагато нижчим. Перші сміливці-хлопці розганялися й під схвальні вигуки з розгону стрибали через вогонь.

      – Спробуємо разом? – запропонував Кирило.

      Кірі було страшно, але сказати про це вона не зважувалася. «Ще подумає, що я розманіжена боягузка», – промайнуло в голові.

      – Зачекай трохи, і спробуємо! – відповіла Кіра.

      – Гаразд, – погодився хлопець.

      Кіра поборола внутрішній страх після того, як через вогонь перестрибнула перша пара. Вона кивнула хлопцеві: гайда, і взяла його за руку. Вони відійшли на певну відстань, щоб можна було розбігтися, Кіра всміхнулась Кирилові, і обоє побігли. Розігнавшись, вони перестрибнули через вогонь, тримаючись за руки.

      – Фух! – задоволено видихнула Кіра. – Я це зробила!

      – Ми це зробили! – усміхнувся хлопець.

      Лише

Скачать книгу