LITMIR.BIZ

Скачать книгу

кож до злочину, не встаючи з крісла.

Аґата Крісті

      Частина перша

      Персонажі в порядку їхньої появи

      І

      – Ліннет Ріджвей!

      – Так, це вона! – сказав містер Барнабі, власник «Трьох корон».

      Він штовхнув ліктем свого супутника.

      Двоє чоловіків стали, простодушно витріщивши очі й трохи роззявивши роти.

      Великий яскраво-червоний «ролс-ройс» саме зупинився перед місцевим поштовим відділенням.

      Із нього вискочила дівчина – без капелюшка й у сукні, що здавалася (але лише здавалася) простою. То була дівчина з золотистим волоссям і правильними, владними рисами обличчя, дівчина з прекрасною фігурою, дівчина, яку рідко побачиш у Молтон-андер-Вуді.

      Швидкими впевненими кроками вона ввійшла в будівлю пошти.

      – Це вона! – повторив містер Барнабі й тихим шанобливим голосом додав: – Вона мільйонерка… Збирається вкласти в це місце тисячі… Тут будуть басейни, італійські парки та бальна зала, а половину будинку знесуть і перебудують…

      – Вона привезе в місто гроші, – сказав його друг.

      То був худорлявий обшарпаний чоловік із заздрісним і неприязним голосом.

      – Так, це чудовий шанс для Молтон-андер-Вуда. Прекрасний шанс, – погодився містер Барнабі. Він ставився до цього більш прихильно, тому додав: – Та й ми всі зі сну стрепенемося.

      – Не те що за часів сера Джорджа, – відказав супутник.

      – Так, то все ті коняки, – поблажливо відповів містер Барнабі. – Ніколи йому не щастило.

      – Скільки він отримав за маєток?

      – Я чув, шістдесят тисяч чистими.

      Худорлявий аж присвиснув. Містер Барнабі тріумфував далі:

      – І кажуть, вона витратить іще шістдесят тисяч, щоб довести все до ладу!

      – Чорт! – вигукнув худорлявий. – Звідки в неї стільки грошви?

      – Кажуть, з Америки. Її мати була єдиною донькою мільйонера. Як у кіно, еге ж?

      Дівчина вийшла з пошти й сіла в машину. Худорлявий не зводив із неї погляду, поки вона не поїхала. Тоді він пробурмотів:

      – Як на мене, це неправильно. Гроші й врода – це занадто! Якщо дівчина настільки багата, вона не має права бути ще й вродливою. А ця красуня… У неї є все. Це несправедливо…

      ІІ

      Витяг із колонки світської хроніки «Дейлі Блаґ»:

      Серед відвідувачів ресторану «У тітоньки» я помітив красуню Ліннет Ріджвей. Вона була разом із вельмишановною Джоанною Саутвуд, лордом Віндлзгемом і містером Тобі Брайсом. Міс Ріджвей, як відомо, дочка Меліуша Ріджвея, який був одружений з Анною Гартц. Вона успадкує від свого дідуся Леопольда Гартца величезне багатство. Мила Ліннет – тепер знаменитість, і, подейкують, про її заручини оголосять найближчим часом. Лорд Віндлзгем, схоже, дуже épris[1]!

      ІІІ

      – Дорогенька, я думаю, усе буде надзвичайно казково! – сказала вельмишановна Джоанна Саутвуд.

      Вона сиділа в спальні Ліннет Ріджвей у Вудхоллі.

      З вікна було гарно видно сади та відкритий простір аж до синьої димки лісів.

      – Усе майже досконало, еге ж? – спитала Ліннет.

      Вона оперлася руками на підвіконня. Обличчя дівчини, пристрасне й енергійне, світилося радісним передчуттям. Поруч із нею Джоанна Саутвуд виглядала дещо непоказною – висока худорлява жінка двадцяти семи років з витягнутим розумним обличчям і химерно вискубаними бровами.

      – А ти стільки всього встигла за цей час! Багато працювало архітекторів чи кого там?

      – Троє.

      – І що за люди ті архітектори? Здається, я ніколи з ними не стикалася.

      – Дуже милі. Але, як на мене, іноді надто непрактичні.

      – Дорогенька, ти швидко з цим упораєшся. Ти сама практичність.

      Джоанна взяла низку перлів з туалетного столика.

      – Гадаю, вони справжні. Так, Ліннет?

      – Звичайно.

      – Я знаю, це «звичайно» для тебе, люба, але не для більшості людей. Їх сприймуть за культивовані[2]чи навіть за біжутерію з «Вулвортсу»[3]. Люба, перли справді неймовірні, так вишукано підібрані. Мабуть, коштують цілого статку!

      – Думаєш, їх носити надто вульгарно?

      – Ні, зовсім ні, це ж натуральна краса. Яка їхня вартість?

      – Близько п’ятдесяти тисяч.

      – Це ж купа грошей! Не боїшся, що перли можуть вкрасти?

      – Ні, я їх постійно ношу, і, крім того, вони застраховані.

      – Ти ж мені дозволиш їх поносити до обіду, чи не так, любонько? Мені аж дух перехоплює!

      Ліннет розсміялася.

      – Звісно, якщо хочеш.

      – Знаєш, Ліннет, я таки тобі заздрю. У тебе є все. У двадцять

Скачать книгу