LITMIR.BIZ

Скачать книгу

промовив раптом за нами чийсь хрипкий голос.

      Ми обернулися. Перед нами височіла людиноподібна гора: тіснуваті смугасті штани, тіснуватий піджак-маренго й чорний котелок.

      – Альфонсе! – скрикнула Патриція Гольман.

      – Власною персоною, – погодився він.

      – Ми виграли, Альфонсе! – знову закричала Пат.

      – Сила, сила. То я, виходить, запізнився, га?

      – Ти ніколи не запізнюєшся, Альфонсе! – сказав Ленц.

      – Хотів, власне кажучи, трохи підхарчити вас. Ось шинка, трохи солонини – самі реберця. Усе вже нарізано.

      – Давай сюди й сідай з нами, золотий чоловіче! – гукнув Готфрід. – Зараз ми тобі все розповімо.

      Він розгорнув пакунок.

      – Господи, – здивувалася Патриція Гольман, – цього вистачить на цілий полк!

      – Про це можна буде сказати тільки потім, – зауважив Альфонс. – До речі, ось іще кюммель, тільки-но з льоду.

      Він дістав дві пляшки.

      – Уже відкорковано.

      – Сила, сила, – вимовила Патриція Гольман.

      Альфонс по-дружньому підморгнув їй.

      Під’їхав, гуркочучи, «Карл», Кестер і Юп вискочили з машини. Своїм виглядом Юп скидався на молодого Наполеона. Вуха в нього світилися, мов церковні вітражі. У руках він тримав велетенський, зроблений без будь-якого смаку, срібний кубок.

      – Це вже шостий, – сказав, сміючись, Кестер. – Ці хлопці ніяк не вигадають чогось іншого.

      – Тільки оцей глек? – по-діловому запитав Альфонс. – А гроші?

      – Є й гроші, – заспокоїв його Отто.

      – Тоді в нас грошей – як сміття! – зауважив Грау.

      – Буде, здається, непоганий вечір…

      – У мене? – спитав Альфонс.

      – Це для нас справа честі, – відповів Ленц.

      – Гороховий суп зі свинячим тельбухом, вухами й ніжками, – почав Альфонс, смакуючи кожне слово так, що навіть на обличчі у Патриції Гольман з’явився вираз глибокої пошани. – Зрозуміло, що я частую, – додав він.

      Підійшов, проклинаючи свою невдачу, Браумюллер, він тримав у руці кілька змащених тавотом запалювальних свічок.

      – Заспокойся, Тео! – гукнув до нього Ленц. – Тобі забезпечено перший приз на найближчих перегонах дитячих візків.

      – Можна мені взяти реванш хоча б коньяком? – спитав Браумюллер.

      – Питимеш хоч і з кухля для пива! – сказав Грау.

      – Навряд чи виграєте, пане Браумюллер, – авторитетно заявив Альфонс, – Кестера я ще ніколи не бачив п’яним.

      – «Карла» я теж досі ніколи ще не бачив поперед себе, – відказав Браумюллер, – тільки сьогодні.

      – З гідністю терпи своє горе, – сказав Грау. – На тобі чарку. Вип’ємо за те, щоб через машини занепала культура.

      Зібравшись іти, ми хотіли забрати рештки Альфонсової провізії – там іще лишалося вдосталь на кількох чоловік, але побачили тільки папір.

      – Бий тебе сила Божа! – сказав Ленц. – Он воно що! – показав він на Юпа, що зніяковіло посміхався:

Скачать книгу