LITMIR.BIZ

Скачать книгу

це тебе непокоїть?

      – Ні.

      – Я так і думав. А це пальто тобі, до речі, личить…

      Я почервонів.

      – Чого ти соромишся? Ти на правильному шляху. Я б і сам не від того…

      Я трохи помовчав.

      – Чому це так, Готфріде? – нарешті спитав я.

      – А так, що все інше – це сміття, мотлох, Роббі. Бо в наш час немає нічого такого, що було б чогось варте. Згадай, що тобі вчора казав Фердинанд. Він має слушність, цей старий товстий мертвописець. А тепер ходи-но до ящика й зіграй кілька старих солдатських пісень.

      Я зіграв «Три лілеї» та «Аргонський ліс». У безлюдній кав’ярні вони лунали, наче пісні привидів. Мене обступили спогади – де й коли ми їх співали.

      VII

      Два дні по тому Кестер квапливо вискочив із нашої «контори».

      – Роббі, щойно телефонував твій Блюменталь. Об одинадцятій маєш бути в нього з «кадилаком». Він хоче зробити пробний виїзд.

      Я кинув викрутку та французький ключ.

      – Отто, друзяко! От якби це діло вигоріло!

      – А що я вам казав, – почулося з оглядової ями, де Ленц порпався під «фордом». – Я казав, що він іще прийде. Слухати треба Готфріда!

      – Заткни пельку, тут діло серйозне! – гримнув я на нього. – Отто, на скільки мені можна відступитися від нашої ціни?

      – Щонайбільше – на дві тисячі. У крайньому разі – на дві тисячі двісті. Коли вже інакше нічого не вийде – на дві з половиною. Коли побачиш, що маєш діло з божевільним, – на дві шістсот. Але тоді скажеш йому, ми його довіку проклинатимемо.

      – Добре!

      Ми надраїли машину до неймовірного блиску. Я сів за кермо. Кестер сказав, поклавши мені руку на плече:

      – Роббі, пам’ятай, що ти, бувши солдатом, відстоював і не таке. До останньої краплі крові борони честь нашої майстерні. Умри, та не відведи руки з Блюменталевого гаманця.

      – Буде зроблено! – усміхнувся я.

      Ленц дістав із кишені якусь медаль і тицьнув мені її.

      – Потримайся за мій амулет, Роббі!

      – Про мене… – Я взяв у руку медаль.

      – Абракадабра, великий Шіво, – молився Ленц, – благослови цього боягуза, надай йому мужності й сили! Стривай, візьми його краще з собою! А тепер іще плюнь тричі!

      – Порядок, – сказав я, плюнув йому під ноги й поїхав. Юп схвильовано відсалютував мені бензиновим шлангом.

      Дорогою я купив кілька гвоздик і, як мені здавалося, зі смаком поставив їх у кришталеві вазочки, прилаштовані в машині. Я сподівався вплинути цим на пані Блюменталь.

      На жаль, Блюменталь прийняв мене в конторі, а не вдома. Довелося чекати з чверть години. «Голубе мій, – подумав я, – ці штучки ми знаємо, на таке ти мене не візьмеш». У приймальні я розпитав про фірму гарненьку друкарку, задобривши її гвоздичкою зі свого піджака. Трикотажні вироби, торгівля йде добре, у конторі працює дев’ять чоловік, є лагідний компаньйон, є запеклий конкурент – фірма «Майєр і син», там син власника їздить червоним двомісним «есексом»… Це все, що я встиг дізнатися, поки Блюменталь запросив мене до кабінету.

      Він

Скачать книгу