Майстерня ляльок - Элизабет Макнил

Скачать книгу

жартами, більше не обмінюються таємницями. Вони ніколи не розмовляють про роботу.

      Деколи Айріс прокидається зранку й бачить, як сестра впилася в неї настільки бездумним та холодним поглядом, що це наводить на неї жах.

***

      Айріс відчуває, як повіки злипаються і важчають, наче до них пришили свинцеві тягарці. Пані Солтер саме обслуговує клієнта, її голос лунає монотонним щебетанням:

      – До кожного замовлення ми ставимося з особливою старанністю… Справжня порцеляна з Північних фабрик… Ми всі тут, як сім’я… Звісно, такі сумлінні дівчатка, геть не схожі на тих сварливих продавчинь капелюхів у Кренборнському провулку – більшість із них такі нечестивиці…

      Айріс впивається нігтями у стегна, щоб не заснути. Коли вона сонно похитується вперед, то думає, чи справді поспати кілька хвилин було б таким уже жахливим вчинком…

      – Боже милий, Роузі! – пошепки скрикує вона, сіпаючись і потираючи руку. – Сумніваюся, чи з такими гострими ліктями тобі взагалі потрібна голка.

      – Якби пані Солтер побачила…

      – Я більше не можу, – відказує Айріс. – Просто не можу.

      Роуз мовчить. Вона шкрябає струп на руці.

      – Що б ти зробила, якби ми могли втекти звідси? Якби нам не доводилося…

      – Нам пощастило, – бурмоче Роуз. – Та й що тобі залишається робити? Покинути мене тут і стати жебрачкою?

      – Авжеж, ні, – проціджує Айріс у відповідь. – Мені б хотілося малювати щось справжнє, а не ці безкінечні порцелянові очиці, губи, щоки… Ох…

      Сама того не усвідомлюючи, Айріс стискає руку сестри. Вона відпускає долоню і думає про біль, якого їй завдає. Хоча Роуз захворіла не з її вини, та все ж Айріс тепер несе за це щоденне покарання, відсторонена від будь-яких проявів сестринської любові.

      – Мені нестерпно жити тут, у цьому лігвищі мадам Дияволиці.

      Стоячи в протилежному кінці кімнати, пані Солтер різко, наче сова, повертає до неї голову. Її обличчя спохмурніло. Роуз підстрибує і штрикає себе голкою.

      Двері з ляскотом зачиняються від вітру. Крізь закіптюжені вікна Айріс дивиться на екіпажі, що прокочуються повз, і уявляє жінок, які кутаються всередині них.

      Вона прикушує губу, витрушує трохи синього порошку й ще раз змочує пензлик у пляшечці з водою.

      Цуценята

      – Що ж, мої неслухняні песики, – проказує Сайлас, усідаючись за стіл у підвалі. Пасмо волосся падає йому на лоба, немов чорне крило. – Шкода, що до цього дійшло. Усе могло б бути по-іншому, якби ви не змололи той марципан Кука.

      Він сміється, задоволений такою вигадкою, і розкладає в ряд три ножі різних розмірів. Два цуцики з однією головою лежать перед ним животами догори.

      Спершу він думав законсервувати цю істоту, але замість того розділить її на два об’єкти, начинить кожен і знову з’єднає. Коли він побудує власний музей з мармуровими стінами, таксидермічні експонати сидітимуть під гіпсовими колонами і сторожуватимуть його вхід.

      Сайлас

Скачать книгу