LITMIR.BIZ

Скачать книгу

в мене, ні в тебе такого не було. Але життя з кожним днем стає кращим. А ще ліпшим його зробити повинні такі, як я і ти.

      – Та я ж трієчниця.

      – Це буде тобі наукою. Треба більше сидіти за книжками. Сама подумай, чи можна збудувати нове, краще життя для наступних поколінь, якщо після кожної невдачі розпускати нюні?! На помилках вчаться, а труднощі нас не повинні зламати, мають лише загартовувати. Пам’ятаєш книгу «Як гартувалася сталь»?

      – Звичайно!

      – Їм не легше було, ніж нам. Чи варта ота трійка таких сліз?

      – Перед батьками соромно. Вони й так ледь-ледь кінці з кінцями зводять. Була надія на мою стипендію…

      – Треба набратися мужності, щоб до наступної сесії добре підготуватися. Не вішай носа! Ходімо туди! – Петрусь вказує пальцем на гурт молодих людей, які зібралися навколо гармоніста і вже починають щось наспівувати.

      Не пам’ятаю, скільки часу ми співали біля ялинки. Я схаменулася, що вже надто пізно.

      – Мені негайно треба повертатися додому, а то Максимівна не впустить до хати, – кажу я Петрусеві, підхоплюю його під руку, і ми майже біжимо.

      Біля двору зупиняюся, щоб відхекатися, кладу голову Петрусеві на плече.

      – Дякую, що витяг мене з дому, – кажу я і піднімаю очі, щоб на нього подивитися.

      Не встигла я схаменутися, як Петрусь швидко нахилився до мене та поцілував у щоку. Як жаром обпекло! На мить я завмерла від несподіванки, а потім схаменулася.

      – Навіщо? – чомусь запитала я.

      Швидко повернулася і, не попрощавшись, побігла до хати, забувши зачинити хвіртку.

      – Що з тобою? – запитує Валя, коли я, вся зашарівшись, влетіла до хати.

      – Нічого, – відказую.

      – Тільки не треба мені брехати. Я ж тебе добре знаю.

      Я роздягаюся, струшую сніг з одягу.

      – Я не поїду з Петрусем додому одним потягом, – кажу Валі.

      – Він тебе чимось образив? Так я йому за це всі патли повискубую!

      – Гірше! – кажу я та заглядаю в люстерко. Місце поцілунку горить, пече вогнем.

      – І все ж таки?

      – Він… Він мене… поцілував, – майже шепочу я.

      – От дурна! – сміється Валя. – Виходить, наш Петрусь у тебе закохався?

      – Ти так гадаєш? – перелякано запитую її. – Хіба кохання таке?

      – Звідки я знаю, яке воно?

      – Ні, – заперечую я. – Кохання не таке.

      – А яке ж воно?

      – Не знаю ще, але воно інакше.

      …січня 1955 р

      – Не треба так, доню, перейматися, – втішала мене мати, дізнавшись про мою трійку. – Звичайно, прикро, але не для того ми з батьком стільки років мріяли про твоє навчання.

      – Я вас так підвела, – плачу я. – Не справдила ваші сподівання.

      – Марійко, – батько потер руки. – Звісно, нам буде трішки важче, але це не біда. Ти завжди була старанною у школі, працьовитою вдома. Ми пережили набагато важчі часи. Чи нам звикати до труднощів?

      – Пробачте мені, – заливаюся сльозами.

      – Досить розводити сирість, – каже батько. – Робитимемо все можливе й неможливе, щоб ти вивчилася.

      – Щоб

Скачать книгу