LITMIR.BIZ

Скачать книгу

майже прошепотіла жінка.

      Тамара замкнула хвіртку, але від того спокійніше не стало. Вона допрала, розвісила білизну, протерла пил у кімнатах, але робота не відволікла її від тривожних думок. Вона подзвонила Федькові й запитала, де хлопці.

      – Та ми граємо у футбол! Я ж говорив, де ми будемо! – відповів хлопчина.

      – Олег з тобою?

      – А де ж іще? Мамо, ти чула новину?

      – Яку, синку?

      – Маніяк у нашому місті. Він убив жінку.

      – Так, чула.

      – І знаєш, кого заарештували?

      – Кого?

      – Коляна!

      – Того хворого чоловіка?! Та він і мухи не зобидить!

      – Це ти ментам скажи!

      – Чому саме його затримали? Не чув?

      – Хлопці з того провулка кажуть, що Колян намагався її підвести, а потім розклав на грудях убитої жінки квіти. У нього руки були у крові, то його менти й замели, – пояснив Федько.

      – Який жах! Колян не міг убити! – заперечувала Тамара.

      – Розкажи це своєму Толику!

      – Як ти розмовляєш зі мною? Хто тобі дав право так говорити?! – обурилася жінка.

      – Вибач, якщо образив, мамо! Бувай! Мені ніколи! – кинув син, і в телефоні залунали гудки.

      Тамара набрала Анатолія й почула від нього, що той наразі не має часу.

      – Скажи мені лише одне: правда, що Коляна підозрюють у вбивстві?

      – Так, це правда.

      – Але ж він не міг нікого вбити!

      – Триває слідство, і він єдиний підозрюваний. Вибач, мені час бігти.

      – Бувай! – промовила Тамара та вимкнула телефон. – «Якесь божевілля!» – подумала вона, прямуючи до будинку.

      Розділ 12

      Маріуш був незадоволений. Він не звик марнувати свій дорогоцінний час, тепер же минали дні, а його справа з місця не зрушувала. Він стежив за мешканцями будинку кілька днів поспіль, прогулювався повз нього в різний час доби, і все даремно. Цього ранку чоловік прокинувся з упевненістю, що саме сьогодні йому пощастить. Він вислизнув непоміченим з готелю зовсім раненько та попростував до знайомої вулиці.

      Маріуш кілька разів робив годинні перерви (боявся привернути увагу сусідів), а потім знову повертався. Десь об одинадцятій ранку він побачив двох хлопчаків, які вийшли з двору, кудись прямуючи. Старший подався вперед, буцаючи перед себе ногою футбольний м’яч, а молодший затримався. Він присів навпочіпки й узявся зав’язувати шнурівки на кросівках.

      «Мій час настав! – проскочило в чоловіковій голові, і він пришвидшив ходу. – Найважливіше, щоби хлопчак не побіг за братом раніше, ніж я встигну до нього наблизитися! – схвильовано думав Маріуш».

      На його щастя, хлопчик довго вовтузився зі шнурівками, і чоловік устиг майже порівнятися з ним, коли зойкнув, навмисне падаючи посеред дороги.

      – Ой, як боляче! – схопився за коліно.

      Хлопчик підвівся й поглянув на незнайомця.

      – Що з вами? – запитав він.

      – Нога! Схоже, підвернув!

      – Вам викликати «швидку»? – запропонував хлопчина, наблизившись.

      – Ні, не треба! Краще допоможи сісти на лавку

Скачать книгу