LITMIR.BIZ

Скачать книгу

до талії задерлася. Патрульні цього моменту не проґавили.

      – Місіс Мейтленд! Місіс Мейтленд, усього кілька запитань!

      Марсі не пам’ятала, як забирала з машини сумочку, але та висіла в неї на плечі й жінка без проблем дістала з бічної кишені ключ від дому. Проблеми почалися, коли вона спробувала вставити ключ у шпарину. Руки надто тремтіли. Ріґґінз не стала відбирати ключа, проте накрила долонями руки Марсі, і тоді все вийшло. Позаду долинуло:

      – Місіс Мейтленд, це правда, що вашого чоловіка заарештували за вбивство Френка Пітерсона?

      – Не підходьте, – попередив один патрульний. – Ані кроку з хідника.

      – Місіс Мейтленд!

      Вони зайшли в будинок. І це було добре, навіть попри вагітну жінку-детектива під боком. Проте дім якось змінився, і Марсі знала, що він уже ніколи не стане таким, як раніше. Вона подумала про жінку, що вийшла звідси з двома своїми доньками, і всі вони сміялися й були щасливі, – наче згадала про добру подругу, яку колись любила, але та вже померла.

      Ноги підкосилися, і Марсі гепнулась на ослінчик у коридорі – взимку на нього сідали дівчатка, щоб одягнути черевики. Інколи, як сьогодні ввечері, на ослінчик сідав Террі, щоб останній раз перед виходом на поле переглянути склад команди. А зараз, крекнувши з полегшенням, поруч присіла Бетсі Ріґґінз, її м’ясисте праве стегно ляснуло по не такому об’ємному лівому стегну Марсі. Коп із лайном на рукаві, Сабло, і двоє інших пройшли повз жінок, навіть не глянувши, натягаючи сині гумові рукавички. На ногах у них уже були бахіли такого ж синього кольору. Марсі прикинула, що четвертий коп заповзявся контролювати натовп. Стримувати юрбу перед її будинком у сонному кварталі Барнум-корт.

      – Мені треба попісяти, – звернулася вона до Ріґґінз.

      – Мені теж, – відповіла Ріґґінз. – Лейтенанте Сабло! На пару слів.

      Коп із лайном на рукаві повернувся до ослінчика. Двійко інших рушили на кухню, де найбільше зло – це хіба що половина торта «Їжа Диявола»[36] в холодильнику.

      – У вас тут є вбиральня на першому поверсі? – спитала Ріґґінз у Марсі.

      – Так, за коморою. Террі сам її прибудував минулого року.

      – Угу. Лейтенанте, панянкам треба попісяти, тож там і починайте. І не баріться, – наказала вона, і до Марсі: – У вашого чоловіка є кабінет?

      – Як такого – нема. Він облаштував собі дальній куток у їдальні.

      – Дякую. Це ваш наступний крок, лейтенанте, – сказала вона й знову повернулася до Марсі: – Не проти, якщо я вам поставлю невеличке запитання, поки ми тут чекаємо?

      – Проти.

      Ріґґінз не звернула на те уваги:

      – Останні кілька тижнів ви не помічали нічого дивного в поведінці свого чоловіка?

      Марсі невесело гиготнула.

      – Маєте на увазі, чи не накручував він себе до скоєння вбивства? Чи не ходив по дому, потираючи руки, чи не пускав слини й не бурмотів собі під ніс? Це вагітність на ваш здоровий глузд впливає, детективе?

      – Я так розумію, ця відповідь означає «ні».

      – Саме так. А

Скачать книгу