Чорт зна що. Запропаща душа - Антология Юрій Винничук рекомендує

Скачать книгу

бодай тебе! Не знати, що вигадав! Та хіба се можна мене перекувати?

      – Правда! Я з тебе таку молодицю зроблю, що аж гей, – сказав циган.

      – Пек тобі, ніколи не повірю, щоби щось подібного можна було зробити.

      – Ось, дурна, диви, якого парубка викував циган зо свого старого сивого батька, і з тебе так само зробить.

      – Пожартували, буде досить. Ще стиранка не готова. Мушу докінчити, – промовила Мотря і хотіла йти, але Омелько схопивши її за руку, крикнув:

      – Ні, стара, ти мусиш бути молодою, – і привів її на коваля.

      – Я зачну, а ти помагай! – крикнув циган, б’ючи Мотрю молотом по голові, від чого вона, навіть не писнувши, впала мертва. Потім циган підняв Мотрю і, поклавши на ковадло, почав кувати, наче кусень заліза, з котрого має бути підкова. Омелько мимоволі, не тямлячи, що робить, чинив те саме, що циган, – тілько з другого боку ковадла.

      – Поліцай! Рятуйте! Коваль Омелько жінку вбив! – пролунали голоси селян, що прийшли до кузні по замовлену роботу.

      Крик селян відразу протверезив Омелька. Він кинув свою роботу, оглянувся – ані цигана, ані його батька не видно; замість них ціла кузня повна людей.

      – Ой-йо-йой! Пропала моя голова! – простогнав Омелько, кидаючи молот, і добровільно віддався в руки сільському начальству, котре тут-таки його ув’язнило, поставило коло нього сторожу і про все донесло гетьманові.

      Гетьман, розглянувши справу Омелькову, велів його повісити.

      Скорше від блискавки полетів чорт з доносом до свого пана, цілковито пересвідчений, що заслужив ласку у Дідька.

      – Ну, що ти зробив з Омельком, кажи? – спитав Дідько, гостро дивлячись на чорта.

      – Вже я йому доправив! Більше не буде насміхатися над вашим портретом, ваша всетемнійша темносте.

      – Як се було?

      Чорт оповів.

      – Бовван, дурак, теля, бодай тобі сто жаб на голову сіло! – заревів Дідько.

      Чорт виставив язика від подиву.

      – Ах, дурню, дурню, баранячу маєш голову, а свиняче рило. Ну, чи маєш ти хоч трохи розуму в голові?

      – Та… – ваша вестемнійша темното…

      Але Дідько не дав йому докінчити і закричав:

      – А, ти ще смієш оправдуватись? – схопив чорта за хвоста і почав ним сіпати. Чорт вив, ревів і просив милосердя. Давши собі духа з чортом, Дідько поставив його перед собою і сказав:

      – Слухай ти, бараняча голово, ослячі вуха! Що з того буде, що Омелька повісять? Прецінь його повісять без вини, а хто без вини умирав, той до нас не достався, а ти, бараняча голово, так зробив, що він просто піде собі до неба. Зрозумів?

      – Зрозумів, винен, ваша всетемнійша темното.

      – От, як би ти направду перекував Омельчину жінку зі старої на молоду, то було б інакше. Зрозумів?

      – Зрозумів, ваша темносте.

      – Отже забирайся і за всяку ціну спаси Омелька, потому залізь йому в ребро й ожени його на молодиці, а потім… ну, потім і без чорта так буде, що Омелько заслужить на пекло.

      – Слухаю, ваша темносте! – пропищав чорт і, вклонившись низько Дідькові, полетів до в’язниці, де сидів Омелько.

      Омелько,

Скачать книгу