Лiтература - Отсутствует Шкільна бібліотека. Дитяча енциклопедія

Скачать книгу

роман, де багато діючих осіб, складні повороти сюжету. З іншого боку – стислий, іноді в кілька рядків ліричний вірш, що фіксує певне почуття. Але вдумливому читачеві однаково цікаво і те, про що йдеться в коротенькому вірші, і те, про що розповідає великий епічний твір.

      Слово лірика походить від грецького слова lyrikos, тобто ліричний твір, який виконувався в супроводі ліри, кіфари, флейти тощо. Іноді спів супроводжувався танцями. Давньогрецький поет був при цьому і автором слів, і композитором, і виконавцем, і хормейстером (якщо у співі брав участь хор).

      На відміну від епосу і драми, де головні герої зображуються не схожими на автора, а є витвором його уяви, в ліриці головний герой – сам поет чи письменник. Точніше, весь його внутрішній світ зі всіма почуттями – любов’ю, пристрастями, сумом, душевними пориваннями.

      Лірика – особливий спосіб художнього мислення і розуміння життя. При написанні ліричного твору (вірш, елегія, сонет, ода, поема) автора веде ліричне почуття – особисте, притаманне тільки йому, воно глибоко індивідуальне і частіше за все дуже інтимне. Тому лірику можна визначити як вираження найзаповітніших переживань і в мистецтві, і в повсякденному житті.

      Зрозуміло, що передача таких почуттів потребує і творчого натхнення, і художнього осмислення, і літературної майстерності. Ліриком у душі може бути кожна людина, а от поетами стають лише за покликом серця, це передусім освічені люди, які добре знають себе і навколишнє життя. Ми можемо скільки завгодно милуватися блакитним небом, чудовим пейзажем, але тільки поет здатний передати це почуття у слові, щоб воно викликало ті самі переживання в читача або слухача.

      Ода

      Витоки оди – хорова лірика стародавніх греків, які під одою розуміли урочисту пісню. Видів цієї пісні було кілька, серед яких – хвалебна, танцювальна, плачевна. Пізніше з’явилися духовні оди – «переклади» псалмів, а в XVIII ст. – повчальні, філософські, сатиричні, оди-послання та оди-елегії.

      Проте головне місце серед перелічених видів завжди посідала ода урочиста.

      У Західній Європі часів середньовіччя відродження оди започаткував французький поет П. Ронсар. Він створив жанр героїчної оди на історичну і сучасну йому політичну теми.

      Перші оди, які славили героя або велику подію, були за характером анакреонтичними, названими так за ім’ям давньогрецького поета Анакреона, який оспівував радість і насолоду земного буття. Оди, створені поетом Піндаром, славили переможців спортивних змагань. А от Квінт Горацій Флакк віддавав перевагу одам, які звеличували імператора Августа.

      Теоретик класицизму Н. Буало у книзі «Мистецтво поетичного» встановив суворі правила жанру оди. Починатися вона повинна із заспіву, далі йде виклад «матерії благородної і поважної», куди входять різні епізоди, ліричні відступи. Завершується ода або висновком, або епілогом.

      Термін «ода» в російську лірику ввів поет В. Тредіаковський. Він поділив її на дві групи – хвалебні і «ніжні», тобто анакреонтичні.

      Урочиста

Скачать книгу