ТОП просматриваемых книг сайта:
Князь Ігор. Володимир Малик
Читать онлайн.Название Князь Ігор
Год выпуска 1985
isbn
Автор произведения Володимир Малик
Жанр Поэзия
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство OMIKO
Аяп облизнув пошерхлі губи.
– Яка, хане?
– Якщо ви обидва будете служити мені!
– Як саме?
– Аяпе, тебе я зараз відпущу – і ти поїдеш додому, в Торцьк… Там станеш моїми вухами і моїми очима! Зрозумів?
– Не зовсім, хане.
– Ти будеш винюхувати, як пес, біля хана Кунтувдея все, що мені цікаво буде знати, а найперше – коли, куди і якими силами київські князі готуватимуть похід. До тебе таємно приїздитиме мій посланець, він покаже тобі ось таку тамгу, – Кончак вийняв з кишені шкіряний кружок з зображеною на ньому собачою головою між двома перехрещеними стрілами, – розповість про твого сина Куна, а ти йому розповіси все, що до того часу вивідаєш…
– А мій син?
– Кун залишиться заручником. І якщо ти зрадиш, я накажу з нього живого здерти шкуру…
– О боги! Клянусь, хане, я буду вірний тобі, як пес! – вигукнув Аяп.
– Відслужиш вірно три роки – я відпущу його… Але пам’ятай: його життя в твоїх руках!
– Можеш вірити мені, хане! – гаряче запевняв Аяп. – Про одне прошу…
– Ну?
– Знаю, що Кунові буде нелегко, залишається він у неволі і стерегтимуть його пильніше, ніж інших бранців. Тож хоч годуй його, хане, як слід… А я вже постараюся!
– Ти розумний, Аяпе, – сказав Кончак і повернувся до Куна: – А ти що скажеш, хлопче? Хоча що б ти не сказав, це діла не міняє. Тебе справді стерегтимуть пильно!
Кончак урвав мову. До них наближався хан Туглій, а позад нього конюший вів на поводі зготовленого в дорогу коня.
За Сулою військо розділилося навпіл: Всеволод Чермний та чорні клобуки попрямували до Києва, а Ігор з братом Всеволодом повернувся на північ у Сіверську землю.
Дорога стала легша: знову вдарив мороз і крижаним панциром скував ріки і талі води в степу. Однак Ігор не поспішав, бо віз із собою чималий полон і визволених бранців.
За Ромном до нього підвели трьох смердів-севрюків. Ті з плачем кинулися перед ним на коліна.
– Княже Ігорю! Княже Ігорю!…
– Чекайте, не всі гуртом… Звідки ви? Що трапилося?
Наперед виступив старший, затряс кошлатою бородою, глухо вимовив:
– Княже, біда!.. На Путивльську землю напав з військом князь переяславський Володимир…
– Як напав? Що ти говориш? – Ігор сполотнів. – Коли? Де він зараз?
– Пограбував села і городки, забрав худобу, збіжжя, вивів чимало людей і пішов у свою Переяславщину…
– А Путивль? Що з Путивлем?
– Путивль обминув. Побоявся, видно, затриматися під ним, бо залога там хоч і невелика, та зате вали високі і брама міцна – нелегко взяти…
– Прокляття! – вигукнув Ігор. – Так ось чому він відколовся від нас і поспішно рушив назад! Захотів відомстити мені! Не зміг половців пошарпати, то пошарпав Сіверську землю… Прокляття!
Князь Всеволод насупився, не знав, як йому бути. Володимир же – близький родич, брат дружини, княгині Ольги. Як же у нього піднялася рука на Сіверську