LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вішають. На це мені варто витратити півгодини часу.

      Я йшов звивистими вулицями слідом за хлопчаками, поки не побачив, як вони завернули за ріг і побігли сходами до підвалу згорілої будівлі. Я зупинився: бліду іскру моєї цікавості загасив здоровий глузд.

      За мить вони вийшли; кожен ніс по шматку плаского темного хліба. Я подивився, як вони пробрели повз мене, сміючись і штурхаючи один одного. Менший, щонайбільше шестирічний, побачив, що я на них дивлюсь, і помахав рукою.

      – Ще є трохи, – гукнув він із повним ротом хліба. – Але краще поквапся.

      Мій здоровий глузд раптово передумав, і я сторожко попрямував донизу. Там, де сходи закінчувалися, було кілька прогнилих дощок – усе, що лишилося від поламаних дверей. Усередині я побачив короткий коридор, який виходив у тьмяно освітлену кімнату. Повз мене пропхалася, не піднявши очей, маленька дівчинка. Вона теж міцно тримала шматок хліба.

      Я переступив через розбиті шматки дверей і опинився в студеній вологій темряві. За десяток кроків я почув тихий стогін, від якого закляк на місці. Звук був майже тваринний, але слух підказував мені, що виходив він з людської горлянки.

      Я не знаю, чого очікував, але знайшов я дещо зовсім інше. Горіли дві наповнені риб’ячим жиром старезні лампи, що відкидали на темні кам’яні стіни нечіткі тіні. У кімнаті було шість ліжок, і всі були зайняті. Двоє дітей, ще майже немовлят, лежали під однією ковдрою на кам’яній підлозі, а ще одна дитина скрутилася калачиком у купі ганчір’я. Хлопчина мого віку сидів у темному кутку, притиснувши голову до стіни.

      Один із хлопчиків трохи ворухнувся на ліжку, неначе уві сні. Але цей порух був якийсь неправильний. Надто вже натужний, надто вже напружений. Я придивився й побачив, що там насправді. Він був прив’язаний до ліжка. Вони всі були прив’язані.

      Він наліг на мотузки й видав той звук, який я почув у коридорі. Тепер він був чіткішим. Це був протяжний жалісний крик.

      – А-а-а-а-а-а-а-ба-а-а-а-а-а-а.

      Якусь мить мені думалося лише про всі почуті в житті історії про герцога Ґібеанського. Про те, як він і його люди двадцять років викрадали й мучили людей, поки не втрутилася церква і не поклала цьому край.

      – Що, що, – пролунав голос із іншої кімнати. Голос мав дивну інтонацію, наче він насправді нічого не питав.

      Хлопчина на ліжку смикнувся, вириваючись зі своїх пут.

      – А-а-а-а-бе-е-е-е.

      Крізь двері пройшов чоловік, який витирав руки об довгу пошарпану одіж.

      – Що, що, – повторив він тим самим непитальним тоном. Голос у нього був старий і дещо втомлений, але передусім терплячий. Терплячий, як важкий камінь або мати-кішка в поводженні з кошенятами. Не той голос, якого я чекав від такої людини, як герцог Ґібеанський.

      – Що, що. Тихо, тихо, Тані. Я нікуди не подівся, просто відійшов. Тепер я тут. – Його ноги тьопали по голій кам’яній підлозі. Він був босий. Я відчув, як мене повільно покидає напруга. Хоч що тут відбувалося, це й близько не видавалося таким моторошним, як я спершу подумав.

      Побачивши, що чоловік

Скачать книгу