LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Якщо я хоч трохи розуміюся на погоді, буде зимно. Можеш поставити пектися кілька буханців хліба, поки я буду надворі, і спробувати опанувати себе. Я не стану розповідати цю історію до кінця, якщо ти дивитимешся на мене крізь сльози.

      Після цього Квоут зайшов за шинквас і пішов через кухню до чорного ходу шинку.

      Баст грубо потер собі очі, а тоді провів поглядом свого господаря.

      – Поки він чимось зайнятий, він у порядку, – тихо промовив Баст.

      – Прошу? – задумливо перепитав Хроніст. Він збентежено посунувся на стільці, неначе хотів звестись на ноги, але не знав, який привід вигадати, щоб це було ґречно.

      Баст тепло йому всміхнувся; його очі знову стали по-людськи блакитними.

      – Я так зрадів, почувши, хто ви такий і що він розповість свою історію. Останнім часом він був у дуже похмурому настрої, і цей настрій нічим не розвіяти, бо робити нічого – можна лише сидіти й роздумувати. Я не сумніваюся, що, згадавши добрі часи, він… – Баст скривився. – У мене не надто добре виходить це висловити. Вибачте за те, що сталося. Я не думав як слід.

      – Н… ні, – поспіхом, затинаючись, відповів Хроніст. – Це я… це я винен, вибачте.

      Баст хитнув головою.

      – Ви просто були заскочені зненацька, але всього-на-всього спробували мене зв’язати. – Його обличчя набуло дещо зболеного виразу. – Зауважте, це було аж ніяк не приємно. Це наче удар між ногами, але по всьому тілу. Від цього стає зле, находить слабкість, але це – лише біль. Ви ж мене не поранили насправді. – Баст, судячи з вигляду, зніяковів. – Я ж хотів не просто зробити вам боляче. Можливо, я убив би вас, навіть не замислившись.

      Поки не запала ніякова тиша, Хроніст промовив:

      – Чому б нам не повірити йому на слово, що ми обидва були засліплені ідіотизмом, і не закрити тему на цьому? – Хроніст вичавив із себе кволу усмішку, щиру попри обставини. – Мир? – Він простягнув руку.

      – Мир. – Вони потиснули один одному руки зі значно більшою щирою теплотою, ніж раніше. Коли Баст витягнув руку над столом, у нього задерся рукав і відкрив свіжий синець довкруж його зап’ястка.

      Баст присоромлено повернув манжет на місце.

      – Це він мене схопив, – швидко пояснив він. – Він сильніший, ніж здається. Не кажіть йому про це. Йому тільки соромно стане.

      Квоут вийшов з кухні й зачинив за собою двері. Роззираючись навкруги, він неначе здивувався тому, що довкола – м’яка осінь, а не весняний ліс із його історії. Він узявся за ручки тачки й покотив її в ліс за шинком; під його ногами захрустіло опале листя.

      Неподалік від дерев лежав запас дров на зиму. В’язки дуба та ясена були складені між стовбурами дерев у високі нерівні стіни. Квоут вкинув два поліна в тачку, і вони вдарили по її дну наче по приглушеному барабану. За ними впали ще два. Його рухи були точними, обличчя – порожнім, а очі – відстороненими.

      Продовжуючи навантажувати тачку, він рухався чимраз повільніше, наче машина, що поступово вимикається. Врешті-решт він остаточно зупинився та простояв одну довгу хвилину, нерухомий, мов камінь.

      Лише тоді його покинуло самовладання. І хоча там цього не міг побачити

Скачать книгу