LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сказав Хроніст. – Якщо бажаєте, ми можемо відвести на це всю ніч. І кілька годин уранці на додачу.

      – Як милостиво, – буркнув Коут. – Ви змусите мене розповісти свою історію за один вечір? Не давши можливості зібратися з думками? Не давши часу на підготовку? – Його вуста стиснулись у тонку риску. – Ні. Йдіть розважатися зі своїм графом. Я так не граю.

      Хроніст поспіхом заговорив:

      – Якщо ви впевнені, що вам знадобиться…

      – Так. – Коут різко, з брязкотом поставив на шинквас пляшку. – Можна впевнено твердити, що мені знадобиться більше часу. А сьогодні ви геть нічого не почуєте. До справжньої історії треба довго готуватися.

      Хроніст збентежено насупився та провів пальцями крізь волосся.

      – Я міг би приділити вашій історії завтрашній день… – побачивши, як Коут хитає головою, він поступово затих. Помовчавши трохи, він розпочав знову, заговоривши майже собі під ніс. – Якщо я знайду коня в Бедні, то зможу приділити вам увесь завтрашній день, більшу частину ночі й трохи наступного дня. – Він потер собі лоба. – Ненавиджу їздити верхи вночі, але…

      – Мені знадобляться три дні, – заявив Коут. – Я в цьому абсолютно впевнений.

      Хроніст зблід.

      – Але ж… граф.

      Коут зневажливо махнув рукою.

      – Не буває так, щоб людина розповідала про себе три дні, – твердо відказав Хроніст. – Я розпитував Орена Велсітера. Орена Велсітера, на хвилиночку. Йому вісімдесят років, а пожив він так, що вистачило б на двісті. Якщо взяти до уваги побрехеньки, то п’ятсот. Він шукав мене, – сказав Хроніст із особливим притиском. – Йому знадобилося всього два дні.

      – Така моя пропозиція, – просто сказав шинкар. – Я або зроблю це як слід, або не зроблю взагалі.

      – Стривайте! – Хроніст раптом просяяв. – Я думав про все це задом наперед, – заявив він і хитнув головою, засуджуючи власну дурість. – Я просто відвідаю графа, а тоді повернуся. Тоді ви зможете витратити стільки часу, скільки заманеться. Я б міг навіть привезти з собою Скарпі.

      Коут поглянув на Хроніста з глибокою зневагою.

      – Чому ви взагалі гадаєте, ніби я був би тут після вашого повернення? – вражено промовив він. – До речі, чому ви вирішили, ніби можете так просто вийти звідси, знаючи те, що знаєте?

      Хроніст застиг.

      – Ви… – Він глитнув і заговорив знову. – Ви маєте на увазі, що…

      – На цю історію знадобиться три дні, – перебив його Коут. – Починаючи від завтра. Ось що я маю на увазі.

      Хроніст заплющив очі та провів рукою по обличчю. Граф, звісно, розлютиться. Хто його зна, як йому тоді повернути собі його ласку. І все ж…

      – Якщо це – єдиний для мене спосіб її добути, то я згоден.

      – Радий це чути, – шинкар розслабився достатньо, щоб наполовину всміхнутися. – А що, три дні – це справді така вже дивовижа?

      Хроністове обличчя знову стало серйозним.

      – Три дні – це доволі незвично. Але знов-таки… – Він неначе почасти втратив почуття власної значущості. – Знов-таки, – махнув рукою, ніби показуючи, наскільки безглузді

Скачать книгу