LITMIR.BIZ

Скачать книгу

нервово засміявся.

      – Ні. Розумієте, до нас дійшла чутка…

      – «До нас»? – втрутився Коут.

      – Я подорожував із вашим давнім другом. Скарпі.

      – Він узяв вас під крило, так? – промовив Коут собі під ніс. – Оце так. Учень Скарпі.

      – Насправді швидше колега.

      Коут кивнув, досі не виражаючи жодних почуттів.

      – Я міг би здогадатися, що він знайде мене першим. Ви обидва пліткарі.

      Хроністова усмішка скисла, і він проковтнув слова, які першими опинились у нього на вустах. Заспокоївся він лише за мить і не без зусилля.

      – То чим я можу вам прислужитися? – Коут відклав чистий шматок полотна і всміхнувся своєю найкращою шинкарською усмішкою. – Чогось поїсти, випити? Кімнату на ніч?

      Хроніст завагався.

      – У мене тут є все, – Коут завзято змахнув рукою, показуючи за шинквас. – Старого вина, м’якого й красивого? П’янкого меду? Темного пива? Чогось плодового! Слив’янки? Вишнівки? З зеленого яблука? Чи афинівки? – Коут показав на кожну з пляшок по черзі. – Ну ж бо, ви ж точно чогось бажаєте! – Він усе говорив, а його усмішка ставала дедалі ширшою, відкриваючи забагато зубів для привітного шинкарського усміху. Очі ж його водночас холоднішали, в них зростали жорстокість і гнів.

      Хроніст опустив погляд.

      – Я думав, що…

      – Ви думали, – насмішкувато промовив Коут; від його усмішки не лишилось і сліду. – Дуже сильно в цьому сумніваюся. Інакше ви могли б подумати, – це слово він вимовив різко, – на яку небезпеку мене наражаєте, їдучи сюди.

      Хроніст почервонів на виду.

      – Я чув, що Квоут – безстрашний, – енергійно промовив він.

      Шинкар знизав плечима.

      – Безстрашними бувають лише священики й дурні, а мої стосунки з Богом ніколи не були ідеальними.

      Хроніст насупився, розуміючи, що його провокують.

      – Послухайте, – спокійно повів він далі, – я був надзвичайно обережним. Про те, що я їду, не знав ніхто, крім Скарпі. Я нікому про вас не казав. Власне, я й не сподівався вас знайти.

      – Мені стало набагато легше, – саркастично відказав Коут.

      Явно засмутившись, Хроніст заговорив:

      – Я першим визнаю, що моє прибуття сюди, можливо, було помилкою. – Він замовк, надаючи Коутові можливість йому заперечити. Коут не заперечив. Хроніст тихенько натужно зітхнув і продовжив: – Але що зроблено, те зроблено. Ви навіть не подумаєте…

      Коут хитнув головою.

      – Це було давно…

      – Ще й двох років не минуло, – заперечив Хроніст.

      – …а я вже не той, – продовжив Коут, не зупиняючись.

      – А яким саме ви були?

      – Я був Квоутом, – просто сказав він, не бажаючи, щоб від нього домоглися ще якогось пояснення. – Тепер я – Коут. Я дбаю про свій шинок. Це означає, що пиво коштує три шими, а кімната на одного – один мідяк. – Він із шаленим завзяттям знову заходився чистити шинквас. – Як ви сказали, «що зроблено, те зроблено». Історії подбають про себе самі.

      – Але ж…

      Коут підняв очі, і на якусь мить Хроніст розгледів дещо

Скачать книгу