LITMIR.BIZ

Скачать книгу

так: на сходах стояла моя найкраща подруга. Фло вручила мені пречудову штукенцію: дерев’яну палицю, обмотану зеленим гофрованим папером, до якої було прикріплено кулю з фольги завбільшки з футбольний м’яч. Із кулі, неначе голки в дикобраза, стирчали зубочистки. Їх було сто штук, не менше. І на кожну настромлено жуйку «Hubba Bubba» зі смаком коли. Тільки на одній зубочистці висіла маленька коробочка. В ній була сережка. Крихітна й блискуча.

      – А де ж друга? – здивувалась я.

      Фло хитро посміхнулася й прошепотіла:

      – У мене. Мені спало на думку, що ми можемо проколоти вуха на знак вічної дружби. Не боїшся?

      – Звісно, ні! – відповіла я й одразу ж потрапила в обійми до Пенелопи, яка вже встигла піднятися сходами.

      Фло протиснулася в передпокій:

      – Ми не запізнилися до вручення подарунків?

      Я похитала головою і потягла подругу до вітальні, де на нас чекало какао з тортом і розпаковування подарунків.

      Від Пенелопи я отримала компакт-диск із хітами з усього світу. Дідусь подарував мені комп’ютерну гру про агента Фукса, а бабуся – книги. Це були «Еміль і нишпорки», «Шляхами жахів» і «Таємний світ шпіонів».

      Бабуся Єлизавета й сім бразильських тітоньок прислали мені картки, а тітонька Лізбет намалювала картинку: яскраво-червоне коло з жовтими рисочками, що стирчали на всі боки.

      – Ібсель Ола малювати торт! – гордо проголосила Лізбет, і я запевнила її, що в неї вийшов найкращий у світі іменинний торт.

      Мама з папаєм подарували мені картку з грішми на нову куртку й «уокі-токі» – двійко портативних рацій, що вони були зазначені мало не першими в моєму списку побажань. Були вони трохи пошарпані, адже нові коштують занадто дорого, але мама сказала, що вони працюють просто чудово. Але найкращим виявився останній подарунок: картонна коробка, на якій мама намалювала жовтого птаха, що вилітав із відчиненої клітки просто в небо.

      – Твій шлях до волі, – сказала мама, посміхаючись. У папая в цей момент зволожилися очі, як завжди, коли він буває розчулений. Голова в мене страшенно засвербіла.

      У коробці лежав ключ від наших вхідних дверей, карта Гамбурга, схема метро, два квитки в кіно і 20 євро.

      – Що це означає? – здивувалася Фло, а я гордовито випросталася.

      Це означає, що тепер я маю свій ключ, я можу сама їздити на метро, можу ходити в кіно… Взагалі, я тепер вільна, як повноправна людина десятирічного віку.

      – Оце так! А я? – Фло посмикала Пенелопу за рукав. – Адже мені вже майже одинадцять!

      Взагалі, це не зовсім так: Фло старша за мене лише на три місяці.

      – Це й для тебе також, – підморгнула їй Пенелопа. – За умови, що ви триматиметеся разом, не лізтимете в шкоду, а будете обминати небезпечні місця і завжди повідомляти нам, куди йдете.

      Фло з усієї сили стиснула мою руку. Оце так здорово! Нібито в нас спільний день народження!

      У школі ми влаштуємо вечірку в суботу – разом із Фредерикою з нашого класу,

Скачать книгу