LITMIR.BIZ

Скачать книгу

десятого дня народження я рятувала людство від катастрофи, що йому загрожувала через звичайну жуйку.

      Ворог – жахливий лиходій Коппенрат, який люто ненавидів дітей, – проголосив, що має намір отруїти всю жувальну гумку на світі. Тож довелося викликати мене, безстрашну німецько-бразильську працівницю спецслужб і єдину на Землі дитину – секретного агента.

      Я вже брала участь у багатьох операціях, але тут ситуація була просто надзвичайною.

      Коппенрат винайшов спеціальну отруту, яку сподівався впорснути в усю жувальну гумку в усіх супермаркетах. І тоді сталася б непоправна катастрофа – ні в чому не винні діти купували б гумку й починали її жувати. А потім би видували бульки – й одразу помирали.

      Адже ця отрута може діяти саме тоді, коли з жуйки видувають бульки. Ті починають самі по собі збільшуватися й перетворюються на величезні повітряні кулі. Діти злітають на цих бульках угору, і на висоті у сімдесят тисяч кілометрів отрута починає діяти. Бульки вибухають, а діти падають на землю й гинуть.

      Моїм завданням було запобігти катастрофі. Часу залишалося не більше години. Звичайні люди, звісна річ, нічого не могли б зробити за такий малий термін, проте я зі своїм спорядженям – усе що завгодно!

      Із допомогою свого суперприлада нічного бачення, сімнадцяти фальшивих паспортів і вантажника-інформатора я вистежила ворога і спіймала його на місці злочину, в одному супермаркеті.

      Коппенрат уже впорснув шприцем отруту в одну з упаковок і зловтішно зареготав. Цієї миті я опустила руку йому на плече.

      Коппенрат обернувся, зневажливо поглянув на мене й запитав:

      – Чого вам треба, панянко?

      Я стримано посміхнулася. І сказала:

      – Мене звати Фонд. Джейн Фонд, до ваших послуг.

      Цього було достатньо.

      Коппенрат упустив шприц. Від переляку в нього на губах з’явилася зеленкувата піна. І тоді я вразила ворога його ж таки зброєю. Я тицьнула йому в пику отруєну упаковку жуйки й суворо наказала:

      – Розгортай!

      Ну що він мав робити?

      Довелося витягти жуйку.

      – Жуй! – наказала я.

      Коппенрат покірно почав жувати.

      – Надувай бульку!

      Коппенрат роздув щоки, а коли булька з’явилася, вона одразу ж почала більшати, поки не стала величезною.

      Лиходій злетів, як на повітряній кулі, проплив повз полиці з ковбасами й поволі рушив до виходу з супермаркета. Потім його підхопило вітром і понесло в небеса. Я стежила за ним крізь прилад нічного бачення. Десь між Марсом і Юпітером отрута почала діяти. Бемс! – і Коппенрат розчинився в мороці Всесвіту. А я, Джейн Фонд, врятувала світ і відправила ворога в далекий космос…

      Коли я знову стала сама собою, ця пригода мені дуже сподобалася.

      Джейн Фонд я була лише два тижні, та й те тільки ночами, якщо не могла заснути. Коли я знову стаю сама собою, я – Лола Фелозо, дочка папая та мами, онука бабусі й дідуся, небога тітоньки Лізбет і найкраща подруга Фло.

      Герр Коппенрат у реальному житті – мій учитель математики. Та іноді він перетворюється на справжнісінького ворога. Фло каже, що герр Коппенрат – затятий негідник, оскільки вважає дівчаток нікчемами. На уроках він весь час робить нам зауваження й називає «панянками». Отакої тобі – «панянками»!

      А сьогодні, в останній день перед осінніми канікулами, герр Коппенрат забрав у мене упаковку жувальної гумки, тому що я, забувши про обережність, поклала її на парту поряд із пеналом.

      Я дуж-же люблю жуйки. Не те що жувати – на них навіть дивитися приємно. Сьогодні вранці ми писали страшенно складну контрольну з математики. В одному завданні в мене ніяк не виходила правильна відповідь, от я й витягла жуйку, яку купила на останні кишенькові гроші. «Hubba Bubba» зі смаком коли. Мою найулюбленішу. І що, гадаєте, зробив герр Коппенрат? Забрав її в мене і, єхидно усміхаючись, прорік:

      – Якщо панянка правильно розв’яже задачу, то вона отримає свою жуйку після канікул. Якщо ж ні – то пакетик жуйних жабок.

      Анна-Ліза почала хихикати. Фло, яка сиділа поряд зі мною, стиснула кулаки, а мені закортіло вкусити герра Коппенрата. Жартик у нього вийшов, так би мовити, поганенький.

      Звісна річ, не бачити вже мені цієї жуйки після канікул: як я після такого поводження з собою розв’яжу цю карколомну задачку? А погрожувати мені жуйними жабками – це й узагалі неподобство! Адже герр Коппенрат чудово знає, що в мене фобія на жаб. Фобія – це науковою мовою означає дуже сильний страх, що його я відчуваю, коли бачу жабу чи щось таке. Хіба можна жартувати з цим?! Та все одно – ні дурнувата контрольна з математики, ні витівки лиходія Коппенрата не могли зіпсувати мій настрій. Завтра канікули! І завтра ж мені виповнюється десять років!

      Наразі на годиннику – за п’ять хвилин дванадцята. Ще п’ять хвилин до моїх десяти років. Голова моя страшенно свербить, це буває завжди, коли я хвилююся, тож я не можу заснути. Тому я вирішила сходити на кухню по сік. Мама вже давно спала, тому

Скачать книгу