LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Дивлячись на вміння деяких видатних людей виокремлюватися з натовпу, ми зрозуміємо, як потрібно діяти, аби бути більш схожими на них, і дізнаємось, чому в певних ситуаціях краще не бути схожими на таких людей.

      Двоє чоловіків загинули, намагаючись це здійснити. Outside Magazine оголосив перегони Америкою найсуворішими змаганнями на витривалість серед будь-коли існуючих. Велосипедисти мали подолати відстань у три тисячі миль від Сан-Дієго до Атлантик-Сіті менше ніж за двадцять днів.

      Можливо, дехто подумає: «О, так це ж щось на кшталт Тур де Франс»1.

      Вони помилятимуться. Під час туру є зупинки. Перерви. Гонка Америкою (RAAM) не зупиняється. Кожна хвилина, витрачена гонщиками на сон, відпочинок та щось окрім натискання на педалі, може стати саме тією хвилиною, яку використають їхні конкуренти, щоб перемогти. Тож, у середньому за ніч велосипедисти сплять лише три години та й то неохоче.

      На четвертий день від початку перегонів кращі велогонщики мають домовитися про перерви на відпочинок. Суперники наздоганяють (із проміжком у годину один від одного), тому це рішення дається нелегко, бо провідні спортсмени знають, що існує ймовірність залишитися позаду, тож їм знову доведеться відновлювати свої позиції. Гонка буде тривати, а гонщики лише слабшатимуть. Перепочинку немає. Що ближче до фінішу, то відчутніше позначається виснаження, біль, відсутність сну.

      Але в 2009 році це не вплинуло на чоловіка, який рухався, не зупиняючись. Він на півдоби випереджав другий номер. Юре Робіч здавався непереможним. Він вигравав RAAM п’ять разів – більше за будь-якого учасника змагань, неодноразово перетинаючи фінішну лінію раніше дев’ятої доби перегонів. У 2009 році він випередив другого гонщика на одинадцять годин. Чи можете ви уявити спортивні змагання, в яких після оголошення переможця потрібно чекати ще півдоби, аби дізнатися, хто фінішував другим?

      Цілком природно перейнятися питанням, що зробило Робіча беззаперечним лідером у таких виснажливих перегонах. Він генетично обдарований? Ні. Під час тестування виявилося, що він мав фізичну підготовку, типову для найвитриваліших атлетів.

      У нього був найкращий тренер? Знову ні. Його друг Уроч Велепець описав Робіча як «зовсім без тренера».

      У статті для New York Times Ден Койл виявив ту таємну перевагу над конкурентами, яку мав Робіч під час змагань. Перевага, яка перетворювала його на найвеличнішого гонщика за всю історію перегонів Америкою,– його шаленість.

      І це не перебільшення. У буквальному сенсі, коли Робіч крутив педалі, він зовсім втрачав розум.

      Він ставав параноїком, був плаксивим, мав емоційні зриви і бачив прихований зміст у щілинах на асфальті. Якось Робіч жбурнув свій велосипед і пішов назустріч машині супроводу своєї команди. Кулаки були стиснуті, а очі палали. (Тож вони вчинили дуже мудро, замкнувши двері.) Він зіскочив зі свого велосипеда, щоб узяти участь у кулачних боях… з поштовими скриньками. У нього були галюцинації; одного разу йому примарилося, що його переслідують моджахеди з рушницями. Дружина Робіча була настільки стривожена його поведінкою, що замикалася в командному трейлері.

      Койл писав, що Робіч вбачав своє безумство «недотепним і ганебним, проте життя було неможливим без нього». Що цікаво, талант Робіча не сприймався в спорті як недолік. Ще в ХІХ столітті такі вчені, як Філіп Тіссі та Август Бір зазначали, що психічні недоліки можуть допомогти спортсмену ігнорувати біль і піддавати своє тіло навантаженням, що перевищують природні межі можливостей.

      Не знаю щодо вас, але мій шкільний психолог ніколи не казав мені, що галюцинації, боротьба з поштовими скриньками і безумство взагалі були життєво важливими чинниками досягнення всесвітнього успіху в будь-чому. Мене привчали виконувати домашню роботу, грати за правилами і бути чемним.

      Усе це наштовхує на серйозне питання: що насправді породжує успіх?

      Ця книжка досліджує, що саме приносить успіх у реальному житті. І я маю на увазі життєвий успіх взагалі, а не заробляння грошей. Які саме настанови і поведінка допоможуть досягти своїх цілей у тій галузі, яку ви оберете: чи то кар’єра, чи особисте життя? Більшість книжок розкривають лише одну грань алмаза успіху чи надають теорію, яку неможливо застосувати на практиці. Ми збираємося подивитися на те, що спрацьовує, а потім визначимо кроки, необхідні вам для досягнення бажаного.

      Що для вас означає успіх, залежить теж саме від вас. Питання полягає в тому, що вам особисто потрібно, щоб бути щасливими на роботі та вдома. Проте це не означає, що успіх – безпідставний. Ви вже знаєте стратегію, яка дуже схожа на роботу (теж послідовна) і зовсім протилежна щоденному пробудженню опівдні. Проблемою є величезна прірва між теорією та практикою. Вам розповідали про всі переваги й тактики, які допоможуть отримати будь-що, чого ви забажаєте, проте не було жодних доказів – і, можливо, ви бачили чимало винятків. Саме їх ми збираємося розглянути в даній книжці.

      За вісім років у своєму блозі Barking Up the Wrong Tree я руйнував розповсюджені стереотипи, досліджуючи й опитуючи, що робить життя успішним. І я знаходив

Скачать книгу