LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Ну что ж, бєрі людєй. Только дєсяті стрєльцов я тєбє нє дам: в городє надобни.

      А Дорош, що заварив цю кашу, любісінько спав собі у клуні і уві сні навіть не бачив того, що коїлося в городі. Він не прокинувся навіть тоді, як стрільці, шукаючи втікачів, зайшли до них у двір, обшукали хату, садок і заглянувши у клуню, спитали, побачивши у соломі біляву голову хлопця:

      – А ето кто?

      – Син, – відповів Наливайко, що ходив з ними по садибі.

      – Щось дуже довго спить Дорош, – сказала мати, коли стрільці пішли геть з двору, – він і не вечеряв вчора. Зовсім одбився від дому хлопець.

      – Хай спить, – сказав батько, – бо сьогодні вчення у школі не буде: бакаляр, я чув, цілу ніч читав Святе Письмо коло небіжчика москаля.

      Але годин через півтори батько підійшов до хлопці і потрусив його за плече.

      – Уставай, хлопче!

      – Що, хіба вже пора в школу?

      – Ні, вчення сьогодні не буде. Є велика новина, – казав батько і якось чудно глянув у вічі хлопцеві. Дорош почервонів під пильним поглядом батька. – Іди снідати, синку!

      Дорош вийшов з клуні і навіть очі заплющив: так ясно й яскраво зустрів його соняшний літній ранок.

      – Чого ж ти не спитаєш, яка новина в городі?

      – А що таке? – спитав Дорош, і знову кров залляла засмагле обличчя хлопця.

      – Павло Глек утік з в’язниці цієї ночі!

      Дорош одвернувся на бік і подивився, як горобці під самим носом у Бровка дзюбали хліб.

      – Чого ж ти мовчиш? Хіба ти не радий, що запорожець утік від лютої смерти?

      Хлопець підвів голову і просто глянув у вічі батькові.

      – Ви самі добре знаєте, тату, що я радий. А ви хіба не раді?

      – І я радий.

      В городі тільки й балачок було про втечу козака й холопа з в’язниці. З легкої руки бакаляра чутка про те, що в’язнів визволила нечиста сила, ширилася поміж городян і коментувалася козаками, і особливо бабами, на всі способи. Дорош, підслухуючи розмови мешканців, узнав, між іншим, що воєвода дуже лютував, коли взнав, що трус не дав ніяких наслідків, що оглядали навіть підземний хід, але двері в ході були зачинені.

      Хлопець був дуже радий, що нікому не спало на думку пошукати слідів у підземному ході, бо там на вогкій долівці обов’язково мусіли лишитися сліди босих ніг втікачів. Нова думка турбувала хлопця: як дістати струмент, щоб втікачі позбулися кайданів. Він двічі пройшов повз кузні міщанина Майбороди, але не можна було й гадати про те, щоб вкрасти струмента серед білого дня. Сумний повернувся Дорош додому.

      – Тату, – сказав Дорош батькові, – я чув у городі, що в’язні втекли в кайданах. Як же вони розкують кайдани?

      Батько, як і тоді у клуні, якось чудно глянув на хлопця.

      – Без коваля кайданів не скинеш.

      – А хіба нема такого струменту, щоб розпиляти залізо?

      – Чого нема, є… Ось у мене є напилок, так ним можна було б розпиляти кайдани. – Батько пішов у стайню, помацав під стелею на бантині і взяв звідтіля напилок та обценьки. – Отаким струмен-том можна хоч які кайдани розпиляти й розламати.

      Дорош узяв струмент, подивився

Скачать книгу