LITMIR.BIZ

Скачать книгу

задовго до появи на ній першої людини.

      – Це ще питання! – прогудів хтось на сцені.

      Пан Волдрон був чоловік витривалий, до того ж гострий на язик, що особливо відчув на собі джентльмен у червоній краватці, і перебивати його було небезпечно. Але остання репліка, вочевидь, здалася йому настільки безглуздою, що він навіть дещо розгубився. Такий же розгублений вигляд буває у шекспірознавця, котрого образив лютий беконіанень, або у астронома, котрий зіткнувся з фанатиком, переконаним, що Земля пласка. Пан Волдрон замовк на секунду, а потім, підвищивши голос, дидактично повторив свої останні слова:

      – На щастя, всі вони зникли з нашої планети задовго до появи на ній першої людини.

      – Це ще питання! – повторив той самий голос.

      Волдрон кинув здивований погляд на професорів, котрі розсілися за столом, і нарешті зупинився на Чел-ленджері, котрий усміхався із заплющеними очима, немов уві сні, відкинувшись на спинку стільця.

      – А, розумію! – Волдрон стенув плечима. – Це мій приятель професор Челленджер!

      І під регіт усієї зали він повернувся до перерваної лекції, ніби подальші пояснення були цілком зайві.

      Але на цьому справа не вичерпалася. Який би шлях не обирав доповідач, блукаючи в нетрях минулого, всі вони неодмінно приводили його до згадки про зниклих доісторичних тварин, що негайно викликало з грудей професора те ж гучне ревіння. У залі вже заздалегідь передбачали кожну його репліку та зустрічали її захопленим гомоном. Студенти, котрі тіснилися зімкнутими рядами, не залишалися в боргу, й, як тільки чорна борода Челленджера рухалася, сотні голосів, аби дати йому відкрити рот, дружно волали: «Це ще питання!» – а з передніх рядів почулися обурені крики: «Тихіше! Ганьба!» Волдрон, лектор досвідчений, загартований у боях, розгубився остаточно. Він замовк, потім узявся щось бурмотіти, запинаючись на кожному слові і повторюючи вже сказане, загруз у довгій фразі, а наприкінці накинувся на винуватця всього безладу.

      – Це переходить будь-які межі! – вибухнув він, люто блискаючи очима. – Професоре Челленджер, прошу вас припинити ці обурливі та непристойні вигуки!

      Зала притихла. Студенти завмерли від захоплення: високі олімпійці затіяли чвари на їхніх очах! Челленджер неквапливо вивільнив своє важке тіло з обіймів крісла.

      – А я, своєю чергою, прошу вас, пане Волдрон: припиніть стверджувати те, що суперечить науковим даним, – сказав він.

      Ці слова викликали справжню бурю. У загальному галасі та реготі чулися лише окремі обурені вигуки: «Ганьба!», «Хай говорить!», «Вигнати його в три шиї!», «Геть зі сцени!», «Це нечесно – дайте йому слово!» Голова схопився з місця і, мляво махаючи руками, схвильовано щось бурмотів. З туману цієї неясності вигулькували лише окремі уривки фраз: «Професоре Челленджер… будьте ласкаві… ваші міркування… після…» Порушник спокою вклонився, всміхнувся, погладив бороду і знову повернувся у крісло. Розпалений цим диспутом і налаштований

Скачать книгу