ТОП просматриваемых книг сайта:
.
Читать онлайн.
Він знову замовк, дослухаючись. Коли усмішка його померхла, Патті впізнала – чи просто подумала, ніби впізнала – знайомий аналітичний вираз обличчя, той вираз, котрий означав, що хтось розгортає перед ним певну проблему, або пояснює раптову зміну в якійсь поточній ситуації, або розповідає щось цікаве й дивне. Либонь, якраз останнє, зробила вона висновок. Новий клієнт? Старий друг? Можливо. Вона знов обернулася увагою до телевізора, де якась жінка, вхопивши в обійми Річарда Досона, шалено його цілувала. Їй подумалося, що Річарда Досона цілують, мабуть, навіть більше, аніж Камінь Бларні68. А ще вона подумала, що й сама була б не проти з ним поцілуватися.
Почавши нашукувати чорного ґудзика, який мусив би личити решті на джинсовій блакитній сорочці Стенлі, Патті неуважно усвідомила, що перебіг розмови набуває спокійнішої течії – час від часу Стенлі погмикував, а раз перепитав: «Ти певен, Майку?» Нарешті, після одної довгої паузи, він промовив: «Гаразд, я розумію. Так, я… Так. Так, усе. Я собі уявляю цю картину. Я… що? …Ні, я не можу це абсолютно обіцяти, але добряче над цим помислю. І знаєш що… о?… Насправді? Ще б пак! Звісно, я все зроблю. Так… безумовно… дякую тобі… так. Бай-бай». І він поклав слухавку.
Скинувши на нього очима, Патті побачила Стена задивленим у простір понад телевізором. У її телевікторині аудиторія аплодувала родині Раянів, яка лише щойно була заробила двісті вісімдесят балів, і більшість із них, вгадавши, що публічне опитування дає «арифметику» у відповідь на запитання: «Який урок, кажуть люди, малюки найбільше ненавидять у школі?» Раяни стрибали й радісно кричали. Але Стенлі залишався нахмуреним. Потім вона розповідатиме своїм батькам, що тоді подумала, ніби він трохи зблід на обличчі; і вона дійсно так подумала, проте знехтувала повідомити їм, що відкинула у той момент це геть як всього лиш ефект настільної лампи з зеленим абажуром.
– Хто це був, Стене?
– Гмммм?
Він озирнувся на неї. Патті подумала, що вираз його обличчя схожий на ніжну задуму, можливо змішану з невеличким роздратуванням. Тільки вже пізніше, прокручуючи й прокручуючи знову в голові ту сцену, вона почала вірити, що то був вираз обличчя людини, яка методично, по одному дроту за раз, відмикає себе від реальності. Обличчя людини, що раптом знічев’я правує з мирноти та в чорну чорноту.
– Хто це був, по телефону?
– Ніхто, – відповів він. – Справді, ніхто. Гадаю, я прийму ванну, – підвівся він.
– Як це, о сьомій годині?
Він не відповів, просто пішов з кімнати. Вона б могла запитати його, чи не сталося якихось неприємностей, могла навіть піти слідом за ним і спитати, чи не млоїть йому живіт.
Він не соромився говорити про секс, на відміну від інших фізіологічних процесів, і тому цілком схожим на нього було б сказати, що збирається прийняти ванну, тоді як насправді він мусив розпрощатися з тим, що не дійшло з ним згоди. Але на екрані саме представляли якусь нову родину, Піскапо, і Патті точно знала, що Річард
Blarney stone – брила в стіні збудованого 1446 р. замку Бларні у графстві Корк (Республіка Ірландія); вважається, хто поцілує ту брилу блакитного відтінку, той стане невідпорно красномовним.