LITMIR.BIZ

Скачать книгу

зубами… Відколи у Святій Землі10 його було поранено сарацинською шаблею, геть утратив терпець, а що вже казати про глузд…

      – Мені байдуже до хвороб барона Фіц-Олвіна і начхати на його шаленство, – наполягав на своєму сер Аллан, – я хотів би побачитися з ним негайно!

      – Про мене, як собі хочете! – сторож знизав плечима і покликав слугу, що пробігав повз: – Агов, Тристане! Який настрій у його світлості?

      – Гірше не може бути… – перелякано відповів хлопчина.

      – Раджу вам усе ж зачекати, сер Аллан…

      – Накажи провести мене до нього негайно, – перервав лицар, – я не чекатиму ні секунди.

      Брамник пригнічено перехрестився, дивлячись на постаті лицаря і юного слуги, що видніли вдалині.

      Тристан приречено плентався поряд із лицарем, тремтячи як осика, – він дуже радів, що вислизнув із кігтів розлюченого барона, а тепер змушений був знову повертатися до нього, мов до клітки з тигром.

      – На вашу милість чекають? – боязко спитав слуга.

      – Ні.

      – Чи не дозволите ви мені попередити господаря?

      – Навіть не намагайся, – сердито відповів лицар.

      – Тоді ми загинули, – зітхнув Тристан. – Обидва.

      А чернець і Робін Гуд тим часом увійшли до хитромудрого лабіринту з численних переходів, коридорів та сходів, у якому сам юнак неодмінно заблукав би. Але брат Тук чудово орієнтувався і почувався в Ноттінґемському замку, як удома у своєму абатстві. Нарешті трохи самовдоволено, як людина, що має на те право, він постукав у двері невеличкого покою.

      – Увійдіть! – почувся мелодійний дівочий голосок.

      Гості ввійшли. Щойно гарненька сімнадцятирічна Мод забачила ченця-здорованя, як хутко кинулася до нього, сяючи кокетливою, доброзичливою усмішкою.

      «Он воно що! – посміхнувся Робін. – Яка гарнісінька християнка: оченята блищать, коралові вуста горять, як жар, а скільки грайливості – готовий закластися: брат Тук має собі тут найкраще духовне чадо з усіх, яких я будь-коли бачив…»

      Метка дівчина хутко накрила стіл, і вони всілися за трапезу. З невинним виглядом наминаючи частунок, Робін одразу помітив, що манерами брат-бенедиктинець не надто нагадує суворого духівника.

      – Серед родичів іноді бувають до певної міри близькі й приязні стосунки. І в тому немає нічого непристойного, – зауважив чернець, запихаючи до рота чималий шматок.

      – Еге, то ви з міс Мод рідня?

      – Авжеж! Мій дід був старшим сином одного з небожів троюрідного брата її двоюрідної бабусі.

      – Ну, тоді з родичанням усе зрозуміло… – розсміявся Робін.

      Саме в розпалі застілля двері несподівано відчинились, і на порозі постали вартові.

      – Ви супутники сера лицаря? – суворо поцікавився начальник варти.

      – Так, – спокійно відповів Робін.

      – І що з того? – спохмурнів брат Тук.

      – Нам наказано провести вас у покої його світлості

Скачать книгу