LITMIR.BIZ

Скачать книгу

коли той похід не вдався. – Тепер це «Землі нашої Володар і Начальник», якого поблагословив Патріарх, якого визнала вся культурна «Русь» православна, з яким зносяться, як з рівним, сусідні монархи»23. Головним було нове усвідомлення сутності гетьманської влади як самим її носієм, так і всім українським суспільством.

      У процесі формування нової української державності й оформлення інституту Гетьманства та його титулатури не склалася стала і послідовна традиція. Хоча помітною є тенденція до акцептації гетьманською владою монархо-династичного принципу. Цю певну невизначеність можна пояснити змаганням в українському суспільстві двох різних концепцій розвитку державності, які підтримувалися двома найбільш активними верствами тогочасного суспільства – православною шляхтою і козацтвом.

      Перша концепція полягала в утворенні Великого князівства Руського, у якому політична влада належала б українській православній шляхті. Друга – у творенні «козацького панства» (держави), де козаки мали б своє, окреме від Польщі, володіння. Не бракувало також спроб знайти компроміс між козацькою державністю та ідеєю «Князівства Руського».

      Можливість утворення «Князівства Руського», або «Держави Подільської», пов’язувалася не лише з Б. Хмельницьким, а й з лідером непокозаченої української шляхти сенатором Речі Посполитої Адамом Киселем. В. Липинський зауважував, що один з польських дипломатів Войцех Мясковський, підкоморій львівський, доносив, що повстанці пропонували Киселю «Князівство Руське». Інший польський дипломат переконував, що між українським «хлопством такий гомін іде, що Кисіль має королем бути». Князь Ієремія Вишневецький на сеймі публічно звинувачував Киселя в тому, що «козаки по талєру з коня складалися і 8 тисяч татарів до себе залучили та Кисіля на королівство вести мають»24. І таких звинувачень було чимало. Цілком імовірно, що Б. Хмельницький усвідомлював усі труднощі здобуття для себе титулу «Князя Руси». Очевидно, він мав сумнів щодо реальних можливостей отримати цей титул, на який могли претендувати лише представники історичної аристократії, а не дрібної шляхти, до якої він належав. На величання його володарем Руси Хмельницький відповідав, що йому «на господарстві бути не пристойно – не тої породи чоловік» і при цьому вказував на московського царя як природженого володаря: «вел. государь здавна государского благочестивого корени природный государь от кол&на благочестивого в. кн. Владимира Мономаха, и ими владеть ему пристойно»25. Визнання Б. Хмельницьким належності Романових до династії Рюриковичів, що свого часу також зробили київські православні ієрархи, зайвий раз свідчить про проблематичність офіційного застосування козацьким гетьманом старокиївської князівської титулатури.

      Отже, хоч ідея «Князівства Руського» і не була повністю відкинута, проте на перший план висувалася концепція «гетьманської монархії»26. Реалізація цієї ідеї потребувала консолідації

Скачать книгу