LITMIR.BIZ

      Невдовзі у печері запалало

      і вогнище, даруючи тепло, —

      деревини всілякої чимало

      на березі годящої було:

      дошки, що їх від суден відламало,

      трухлява щогла, кинуте весло:

      і шторми, дяка Богові, і шквали

      тут кораблі нерідко розбивали.

      Дівчата вдвох Жуанові і ложе

      з гілок улаштували та зела,

      підклали хутро, знаючи, що зможе

      воно додати хворому тепла.

      Гайде не пожаліла і, як гоже,

      для того й соболі свої зняла,

      пообіцявши – лиш замріє ранок,

      із дому принести йому сніданок.

      Дівчата ще й не рушили додому,

      а він заснув, як мертвий у труні.

      (Напевне, тільки Богові відомо,

      що сниться людям у такому сні).

      Він так заснув, що не почув би й грому —

      не мучили пробуті в морі дні,

      як мучить часом нас несамовито

      вві сні усе, що вчора пережито.

      Гайде пішла. Але тієї ж миті

      учулося, що він її назвав.

      Вона мерщій, мов у несамовиті,

      вернулася й побачила: він спав.

      Буває, що насниться й не сновиді —

      уява не цурається забав:

      либонь, забула дівчина, що й знати

      він ще не може, як її назвати.

      Вона пішла, служниці наказавши,

      аби не прохопилася, бува.

      Та знала й без наказу це, як завше,

      доросліша на рік або на два.

      В природній школі літ не змарнувавши,

      людина добрий досвід здобува,

      а ця, як кожна жіночка бувала,

      тих двох років дарма не змарнувала!

      Коли вгорі засяяв перший промінь,

      ще спав Жуан в печерній темноті

      і не будив його чаїний гомін

      та ручаїв дзвіночки золоті.

      Він спочивав, мов нехтуючи спомин

      про лихо, котре випало в житті,

      коли рятує тільки випадковість,

      як дідова про те звітує «Повість».109

      Не те було з Гайде. Вона й хвилини

      вночі спокійно спати не могла —

      їй снилися чомусь морські глибини,

      в яких загиблих плавали тіла.

      Вона збудила всіх. Мов з домовини,

      служниця встала заспана і зла,

      а слуги – ті кляли її породу

      на всіх говірках сонячного Сходу.

      Але вона примусила їх встати

      під приводом, що спати навіть гріх,

      коли скидає ніч потворні шати

      і сяє ранок в променях своїх.

      І справді, грішно ранок марнувати,

      як мить, коли коханцеві на сміх

      спадає траур, котрий носять в муці

      по мужеві чи ще якійсь тварюці.

      Так, сонця схід – видовище на диво!

      Я сам стрічав

Скачать книгу