LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Ми чомусь звикли до того, що гумор – це обов’язково регіт. Але, дослухавшись до Остапа Вишні, ви збагнете, що його гумор в усіх його проявах – це: і гірка посмішка, і добра усмішка, і іскрометний сміх, і сміх крізь сльози, і жарт, і іронія, і пародія, і сарказм, і парадокс, і анекдот, і трагікомічний гротеск, і шарж, і ексцентріада, і каламбур, і циркові антраша, і сатиричний памфлет, і карикатурні гримаси… Гумор, сміх – це ознака внутрішньої свободи людини. Все це ми знайдемо у творах Остапа Вишні.

      Скільки пристрасті і надії кинув в український світ цей єдиний у своєму роді письменник – гуморист, гуманіст, просвітитель, за словами Олеся Гончара – «невмируща усмішка України». Своє обдарування – чародійство сміхом він сприймав як призначення: його моментальні «Усмішки» просякнуті невгамовною пристрастю виплескувати думки і почуття ще гарячими. Це була місія, з якою Творець дарував йому земне життя.

      Оптимізм не кидав Павла Губенка все його нелегке життя у нелегкі для життя і творчості часи.

      Жартував на полюванні, коли замість качки вцілював у очерет або з рибалки приносив сушену тарань. Ну, це ще зрозуміло.

      Але юродствувати на допитах, де йому виносили смертну кару?..

      Й після десятирічної каторги на Печорі, немов той Мамай чи Байда, не переставав усміхатись, гірко усміхатись….

      Він правив теревені на ношах «швидкої», на останньому своєму шляху… Блазень та й годі!

      Блазень, який повсякчас змінює вираз обличчя – від доброї посмішки до гримаси розпачу…

      І в літературі Остап Вишня уславиться як автор «Усмішок», особливих – «Вишневих усмішок», якими він розважав, і не просто розважав – просвіщав і лікував людей. Своїм поглядом Блазня – феєрверком гумору, розкиданим у мініатюрних, на один аркушик, гуморесках, – він охоплював усю тогочасну українську радянську дійсність.

      Друг Остапа Вишні кінорежисер Олександр Довженко створив свого часу красномовну живописну композицію, зобразивши Вишню в уяві читачів і в реальному житті. Вусатий черевань у вишиванці з головою-вишнею – і його alter ego з класичною краваткою під білим комірцем, задумливий і навіть сумовитий…

      Але дотримуватимемось арістотелевської настанови: все в житті і в мистецькому творі має свій початок, кульмінацію – найвищий злет – і кінець. Тож почнемо спочатку.

      …Послухайте лишень, як Остап Вишня згадує про своє народження в «Автобіографії» 1927 року: «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім – років, мабуть, із десять підряд – мати казала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку…» А батько, який працював управителем панського маєтку, зосереджено виводив на чистому аркуші паперу, коли хто з дітей народився, щоб, не дай Боже, когось не випустити з поля зору, бо попереду, ніби передбачав, на нього чекало ще й двоє близнят: «28 лютого 1888 року – Василь Михайлович. 1 листопада 1889 року – Павло Михайлович». А далі, один за одним – Василь, Остап,

Скачать книгу