LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Червоні очі. Вже обкурились. Телевізор показує якесь беззмістовне лайно. Дім, милий дім.

      – Привіт, – кажу, вішаючи ключі на гачок.

      – Ага, – відказують нечупари.

      На килимі – порожні пакетики від «Вотсітс»[14] та «Скіттлз»[15]. Напівпорожня пляшка «Доктора Пеппера». Я прокрадаюся повз них до кімнати й зачиняю двері. На засув. Вони – балакуча парочка. Якщо я втрачу пильність, вони відбалакають мені всі вуха. Можливо, саме це й трапилося з Ван Ґоґом. Хотілося б мені зараз абсенту.

      Ліжко з ранку стоїть незастелене. Я скидаю туфлі й заповзаю під пухову ковдру, позіхаю широко, по-котячому. Думаю, можна поспати. Однаково більше нема чого робити. Я просто лежу там і чекаю, коли трапиться зомбі-апокаліпсис або щось інше, що нас розважить.

      Стіни тонкі, як папір. Я чую, як нечупари за дверима кажуть:

      – О Боже, я щойно знайшла її сторінку на «Фейсбуці»! Це збіса смішно.

      Думаю, вони про мене говорять.

      – Чекай, це ж навіть не вона, – каже Ґері.

      – Та вона! Просто скажено відфотошоплена фотка десь п’ятирічної давнини. Думаєш, є багато людей на ім’я Алвіна Найтлі?

      Вони точно про мене говорять.

      – Ахаха! Подивись! Вона живе в Гайґейті?[16] – каже Джеррі.

      – І працює поетесою в «Таймз літерарі саплемент»?[17] – каже Петсі.

      – Вона зустрічається із Ченнінґом Тейтумом, – каже Ґео.

      – Вона збіса дивна! – обоє нечупар в один голос.

      Я нагострюю уявного ножа.

      – Додай її в друзі, – пропонує Пінкі. – Просто заради сміху.

      – Зробив, – каже Ґео.

      Щось усередині мене помирає. Жорстоко з їхнього боку сміятися з моєї брехні. Покажіть мені хоч одну людину, яка не прикрашала б свого життя в соціальних мережах. Не викривляла б правди. Не перебільшувала б. Просто маленька безневинна брехня, моє відретушоване життя. Ну то й що, що я не відомий поет? Кому яке діло, що в мене немає роботи? У мене принаймні є мета, якісь прагнення. А що є в них окрім хламідій? Лобкові воші?

      – Днями я знайшов її у «Твіттері», – каже Ґері. – Ти знала, що вона твітить хайку?

      – Що таке хайку? – каже Петті.

      – Нудно, – каже Джеррі. – Це такий типу дуже короткий вірш, до 140 знаків. Думаю, це щось корейське.

      На мить вони відволікаються на «Джорді шор»[18] – один із пожильців горлає за щось на іншого. Входить третій і починає кричати на них обох.

      Я злюся через те, що підслухала. Полишаю спроби заснути. Мій телефон у сумочці. Я дістаю його та витріщаюся на дисплей. Це «Самсунґ ґелексі S5». Я купила його на розпродажу в «Карфон верхаус»[19]. Я знаю, що в усіх інших людей айфони, але мені подобається вирізнятись. У будь-якому разі, він виглядає як айфон, тільки дешевший.

      «Покер»? «Солітер»? «Майнкрафт»? Котрась зі стрілялок, де треба всіх убити? «Ґранд сефт ауто: вайс сіті»? «Дед тріґґер 2»?

      «Тіндер».

      Настав час оцінити лузерів у додатку

Скачать книгу