LITMIR.BIZ

Скачать книгу

казав комдив? Не шкодувати нікого, адже це класова боротьба? Чорт забирай! Чого це я нюні розпустив?! Вона моя і належить мені по праву! І лише випадок відсунув її від мене на кілька років, – міркував уголос Примаков.

      Перехожі сахалися високого дивного чоловіка з більшовицькими відзнаками. Ніхто з киян не міг признати в командирі червоного полку свого колишнього співвітчизника, тому що обличчя його змінилося до невпізнання в болісному приступі відречення. Не було жодної людини в місті, яка б зараз спромоглась зупинитися і заговорити з Віктором Сергійовичем, не боячись отримати кулю в лоба. Тому він брів безлюдною вулицею на самоті, і не було йому помічника, як немає підмоги тому, хто воліє розіп’яти власну плоть.

      – Чого це я, наче панночка, переймаюсь? «Рай треба завоювати, він сам не впаде з небес». Хіба не так казав товариш комдив? Так! – останнє «так» пролунало у січневому повітрі, мов постріл.

      Примаков знову розвернувся і пішов назад, до будинку на Олександрівській. Він поспішав, як поспішають на потяг, що ось-ось від’їде. Кілька хвилин, і знову – заповітні двері. Віктор Сергійович глибоко дихав, намагаючись привести себе до ладу після швидкого марш-кидка. Коли зрештою йому це вдалося, він ввічливо постукав.

      За кілька секунд двері відчинилися, і з’явилася Ганна Дмитрівна.

      – Вітю, ти повернувся? Щось забув? – вона перелякано дивилась на свого колишнього залицяльника.

      – Ні… Просто… Розумієш… Я не можу.

      – Що не можеш, Вітюсю?

      – Не можу інакше, Ганночко. Якби ж я міг…

      – Не лякай мене, благаю! Про що ти хочеш розповісти?

      Примаков намагався відшукати слова, але був неспроможний, немов весь його лексикон зійшов нанівець, перетворився на крапки й паузи.

      – Як би так це…

      Віктор Сергійович подивився на жінку, що стояла, загорнувшись у тонку барвисту шаль. Вона стояла – там, на протязі – тендітна й чарівна, струнка й миловидна, тож у Примакова перехопило подих і він геть нічого не міг сказати, наче остовпів перед шкільним учителем.

      – Я…

      Командир полку почав був говорити, але не закінчив, усвідомивши своє безсилля перед хвилею чуттєвої ніжності, що накрила його серце, поглинула всю розсудливість. В одну мить він підскочив до Ганни Дмитрівни, не маючи сил більше стримуватись, а тоді почав пристрасно її цілувати, з усією чоловічою силою притискаючись до тонкого жіночого стану.

      – При… пи… ни! Що… ти… со… бі… дозво… ляєш?

      Жінка, застигнута зненацька, наче лань – мисливцем, намагалася видертись. Вона спробувала закричати й навіть вилаятись, але вуста Примакова щільно закрили їй рота.

      – При… пини! – застогнала Ганна Дмитрівна.

      – Не можу! Не можу… Кохаю, сил нема… Стужився за тобою… Немає в мене сил себе стримувати! – бурмотів Примаков, притягуючи до себе жінку, яка й далі опиралася.

      – Та як… як… Відпусти! – нарешті Ганна Дмитрівна підвищила голос і спромоглася відштовхнути комполку.

      Дзвінка

Скачать книгу