Сила пристрасті - Елен Тен

Скачать книгу

виказувала майже непорочна білизна.

      Це те саме скрипуче ліжко, сідаючи на яке відчуваєш кожну пружинку. Щоб відчинити нижню шухляду столу, потрібно так само підтримувати рукою верхні. Там і досі лежать вирвані із зошитів чисті аркуші в клітинку, олівці зі зломленими грифелями. Під аркушами – прозорий целофановий пакет із чорно-білими світлинами. Старі фото міста, села Солонки, родини. Бабуся на ставку, дід під черешнею. Ось у нього на руках мій тато – маля у сповитку. На іншій він щасливо посміхається до моєї бабусі. Нахиляюся, щоб роздивитися прикрасу на її шиї. І спантеличено кліпаю очима. Жінка на знімку – не Малинка. Низенька, світловолоса. Можливо, то перша дружина дідуся, про яку в нашій родині майже не говорять.

      Відкладаю фото, але за мить знову до нього повертаюся. Щось мене в ньому спантеличує, не дає спокою. Ніколи не думала, що дідусь, який носив мою бабцю ледь не на руках і без кінця повторював, що вона – його найбільший скарб, міг так посміхатися іншій жінці…

      Ненавиджу спати вдень. Не знаю, як я закуняла. Але прокинулась із затерплим попереком і болем у скронях. Із кухні долинали голоси батьків.

      – Вона хоч п’є ліки?

      – Знову перейшла на ті свої трави, – зітхнув батько. – А сама ніяка. Ледь зводиться на ноги. Якби я знав, де ті рецепти, то сам би все купив. Вона їх заховала. Чи викинула. Знаєш, яка моя мати вперта.

      – Їй би повернутися до міста. Надя би про неї дбала. А якби захотіла, ми б її забрали до себе. Я ж уже про це казала.

      – Не хоче чути, – перебив маму тато. – Затялася: «Я все сама».

      – Живе там одна, з ласки чужих людей, – із крана потекла вода, заважаючи почути деякі з їхніх слів. – Ніколи не думала, що вона повернеться туди після всіх тих пліток.

      Поява Катерини не дозволила мені дослухати ту розмову. Кузина увімкнула праску, вийняла із шафи вбрання до завтрашнього свята – коротку червону сукню, розшиту на поясі камінцями.

      Я розклала на канапі дві свої. До останнього не могла вирішити, в якій піду. Довга, ніжного рожевого кольору, надто вільна в талії. Мама намагалася її трохи підібрати, але тканина все одно не набирає належної форми. В іншій, світло-блакитній, мені трохи ліпше. Вона не надто довга, має тонкі бретельки і помірне декольте. Але це та сама сукня…

      Якось я побачила її у вітрині львівської крамниці. І одразу «закохалася». Та, поглянувши на цінник, скисла. Звідки в мене, школярки, такі гроші? Сумління не дозволяло просити в батьків, яким і так важко зводити сімейні дебет з кредитом, такий дорогий подарунок.

      Катерина бачила, що я залипла біля «вітрини». І спробувала допомогти. За щасливим збігом обставин продавчинею в тій крамниці працювала мати однієї з подружок моєї кузини. Я «орендувала» сукню на день. За чисто символічну платню.

      Була субота. У місті проходив мистецький фестиваль. Ми планували зібратися в центрі невеличкою компанією. Там мав бути й Ігор.

      В обід, повернувшись додому із сукнею, я застала вдома заплакану Катерину. Вона таємно від батьків

Скачать книгу