ТОП просматриваемых книг сайта:
В’язень Неба. Карлос Руис Сафон
Читать онлайн.Название В’язень Неба
Год выпуска 2011
isbn 978-617-12-4352-1, 978-617-12-4293-7, 978-617-12-4354-5, 978-617-12-4353-8
Автор произведения Карлос Руис Сафон
Жанр Современная зарубежная литература
Серия Цвинтар забутих книжок
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Він був атеїстом, – повідомив той самий голос.
Фермін знову кивнув і облишив церемонії. Холод, що заповнював кам’яну клітку, дошкуляв дедалі дужче, неначе натякаючи, що умовності тут недоречні.
Фермін затримав дихання й узявся до справи. Від одягу тхнуло так само жахливо, як від мерця. Труп уже задубів, і тому роздягнути його виявилося важче, ніж гадав Фермін. Стягнувши з небіжчика лахи, він загорнув тіло назад у брезент і зав’язав згорток морським вузлом, упоратися з яким годі було навіть великому Гудіні. Зрештою, убравшись у смердюче дрантя, Фермін знову зіщулився на койці, запитуючи себе, скількох власників воно вже встигло змінити.
– Дякую, – промовив він за якийсь час.
– Прошу, – відказав голос із другого боку коридору.
– Фермін Ромеро де Торрес, до ваших послуг.
– Давид Мартíн.
Фермін наморщив чоло: ім’я здалося йому знайомим. Майже п’ять хвилин він перебирав свої спогади й відлуння всіляких подій, аж нараз його осяяло, і в пам’яті зринули вечори, проведені в кутку бібліотеки на вулиці Ель-Кармен, де Фермін, забувши про все на світі, книжка за книжкою поглинав серію романів із яскравими назвами й не менш яскравими обкладинками.
– Мартін? Письменник? Той, що написав «Місто проклятих»?
У темряві почулося зітхання.
– У цій країні ніхто вже не шанує таємниці псевдоніма.
– Даруйте мою безцеремонність. Річ у тому, що я просто обожнював ваші книжки, і мені вдалося дізнатися, що це саме ви тримали перо славетного Іґнатіуса Б. Самсона…
– До ваших послуг.
– Але ж слухайте, сеньйоре Мартін, мені неймовірно приємно познайомитися з вами, нехай і за таких нещасливих обставин, адже я вже багато років ваш палкий шанувальник і…
– Ану стуліть пельки, недоумки, тут люди намагаються поспати, – загуркотів розлючений голос, здається, із сусідньої камери.
– Це озвався наш головний веселун, – втрутився в розмову ще один голос, який долинав із камери далі по коридору. – Не зважайте на нього, нехай собі спить, а доки він спатиме, блощиці зжеруть його живцем і почнуть із яєць. Давиде, чому б тобі не розповісти нам котрусь із твоїх історій? Наприклад, про Хлою…
– Навіщо? Щоб ти собі дрочив, як макака? – відізвався сердитий голос.
– Друже Ферміне, – мовив Мартін зі своєї камери, – дозвольте відрекомендувати вам номера дванадцять, який, хай про що б не йшлося, у всьому завжди вбачає тільки погане, і номера п’ятнадцять, що страждає на безсоння, натхненника й офіційного ідеолога нашого блока. Решта говорять мало, особливо номер чотирнадцять.
– Я говорю тоді, коли мені є що сказати, – обізвався похмурий і непривітний голос, що мав належати, як здогадувався Фермін, номеру чотирнадцять. – Якби всі тут чинили так само, то ми мали би спокій уночі.
Фермін вирішив виявив повагу до такого виборного товариства.
– Доброї ночі всім. Мене звати Фермін Ромеро