Стріляй, як дівчисько - Мері Дженнінґз Геґар

Скачать книгу

аеропорту утворився великий просвіток. Я приземлилася без проблем і радісно переповіла все інструкторові.

      Коли я дійшла до частини, де злетіла понад хмарами, він сказав:

      – Ні, ти цього не робила.

      – Робила! І це було прекрасно, – відповіла я йому, широко усміхаючись.

      – Ти мене не розумієш. Ні. Ти не робила нічого дурного й незаконного. Якщо хочеш здобути ліцензію, ти не робила цього, – суворо мовив він.

      Моя радість на обличчі відразу ж погасла.

      – О! Так. Я кажу, це було б круто, – додала я, сором’язливо усміхаючись.

      Він попестив мене по голові, і серце моє стислося від згадки про тата. Може, це він розсунув хмари над Джорджтауном. Мені хочеться так думати.

      Коли я отримала ліцензію, настав час знову сідати в літак і прямувати через океан у Японію. Цього разу Джек, мій чоловік, полетів зі мною. У той рік, який ми прожили нарізно, він закінчував навчання в коледжі. Я пишалася ним і водночас заздрила, бо його взяли на авіапідготовку просто з КПОЗ. А що він був моїм чоловіком, то його на рік закріпили за моєю частиною в Японії, поки він чекав, коли розпочнеться авіаційне навчання в Оклахомі. Це називалося «статус-резерв» і означало, що він контактуватиме з пілотами в моїй частині і що до нього ставитимуться так само, як до них. Я нетерпляче чекала на початок нашого спільного життя після року нарізного існування. Нарешті – в одній країні, обоє на шляху до своїх мрій.

      Але дуже швидко стало очевидно, що я зробила велику помилку. Тільки-но ми почали зустрічатися, мене намагалися відмовити одружуватися з ним майже всі мої знайомі. І його родина теж. Я зійшлася з ним невдовзі після батькової смерті, і мій емоційний стан укупі з тим, що він був першим хлопцем, з яким я спала, просто затьмарив мені розум. Я була молода й думала, що закохана; мені здавалося, ніби я протистою цілому світові. Ніхто не вірив у нас, проте я вірила – ми вірили. Це було навіть романтично. Тепер, згадуючи все, я думаю, що то були просто наївні дурощі.

      Коли ми приїхали в Японію і почали жити разом, мій оптимізм дуже швидко згас. Усі рідні мали щодо нього рацію, а тут, у Японії, мене перестали поважати, бо я взяла з ним шлюб. Було чимало бойових пілотів, які перестерігали мене, однак я цього не розуміла. Я призвичаїлася до думки, що життя складне. Я так вирішила, але воно було моє, і я мала так жити.

      Одного вечора, місяців через вісім після чоловікового приїзду до Японії, я читала в ліжку. З якоїсь причини ми почали сперечатися щодо правил Повітряних сил. Джек уважав, ніби вони не всі хороші, і наполягав, що на деякі з них можна просто не зважати.

      – Чудово. Сподіваюся, з таким підходом ти ніколи не станеш командиром, – різко відповіла я й утупилася в книжку.

      Тоді, наче бик перед ривком, Джек схилився наді мною зі стиснутими кулаками й витріщився, немовби чекав, поки я насмілюся знову заговорити. Мене охопила паніка. Він частенько втрачав самовладання, але цього разу все здавалося інакшим. Неквапом, уникаючи його погляду, я вислизнула з ліжка. Я вирішила спакувати валізу (вже не

Скачать книгу