ТОП просматриваемых книг сайта:
Брама Расьомон (збірник). Рюноске Акутаґава
Читать онлайн.Название Брама Расьомон (збірник)
Год выпуска 0
isbn 978-966-03-5461-6
Автор произведения Рюноске Акутаґава
Жанр Зарубежная образовательная литература
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство Фолио
– Значить, на цьому й по всьому?
– Одначе, – старий похитав головою, – поки вона сиділа у знайомого на вулиці, раптом зчинився гамір і пролунали злостиві крики: погляньте, ось він, ось він! А позаяк дівчина почувалася замішаною в темну справу, в неї знову тьохнуло серце. Раптом той злодій прийшов розквитатися з нею? Або за нею женеться сторожа? Від цих думок каша не лізла їй у горлянку.
– Та невже?
– Тоді вона тихенько виглянула із щілини відхилених дверей: оточені зіваками, врочисто йшли п’ятеро-шестеро стражників; їх супроводжував начальник сторожі. Вони вели зв’язаного чоловіка в порваній куртці, без шапки. Видно, піймали злодія й тепер вели його, щоб на місці з’ясувати справу.
Цей злодій – чи не той самий, що забалакав до неї вчора ввечері на схилі Ґодзьо? Коли вона побачила його, її чомусь почали душити сльози. Так вона мені сама говорила, але це не значить, що вона в нього закохалася, зовсім ні! Просто, коли вона побачила його зв’язаним, у неї відразу защеміло серце, і вона мимоволі розплакалась, он як це було. І справді, коли вона мені розповідала, я сам засмутився…
– Еге…
– Так от, перш ніж помолитися Каннон-сама, треба подумати!
– Одначе, дідусю, вона ж після цього все-таки вибилась із злиднів?
– Мало сказати «вибилась», вона живе тепер у повному достатку. А все завдяки тому, що продала візерунчасту тканину та шовк. Виходить, Каннон-сама дотримала свого слова!
– Так хіба погано, що з нею все це приключилось?
Зоря вже пожовкла й померкла. То там, то тут ледве чутно шелестів вітер у бамбуковому гаю. Вулиця спорожніла.
– Убити людину, стати дружиною злодія… на це треба зважитись…
Засуваючи віяло за пояс, підмайстер підвівся. І старий уже мив водою з кварти вимазані глиною руки. Обидва вони мовби відчували, що і в призахідному весняному сонці, й у їхньому настрої чогось бракує.
– Хай там як, а вона щасливиця.
– Куди вже!
– Ясна річ! Та дідусь і сам так думає.
– Це ж я, чи що? Ні, красно дякую за таке щастя?
– Он як? А я б із радістю взяв.
– Ну так іди, поклонися Каннон-сама.
– Ото-от. Завтра ж засяду в храмі!
Січень 1917 р.
Момотаро
Давним-давно, дуже давно в глухих хащах росло величезне персикове дерево. Ні, сказати «величезне» – цього, мабуть, замало. Його віття простягалося за хмари, його коріння доходило до Країни мороку[67] на самому дні землі. В легенді говориться, що ще під час сотворіння світу бог Ідзанаґі,[68] щоб одігнати від себе вісім громів на рівнині між Країною мороку і Світом живих, жбурнув у них персиком – от із цього-то персика Віку богів[69] і виросло величезне персикове дерево.
Відтоді,