LITMIR.BIZ

Скачать книгу

чоловік з квадратним підборіддям насмішкувато посміхнувся, – але вашу «Люльку» теж згадано.

      – Що ж пишуть?

      – Майже те ж саме. Що в ній немає нічого, крім загальників.

      – Гм!..

      – Іще ось що: «Цей молодий письменник занадто плідний…»

      – Ой-ой!

      Я відчув себе більш ніж неприємно, мабуть, навіть безглуздо.

      – Та не тільки ви – будь-якому письменнику чи художнику, якщо він потрапить на вимірювач, доведеться сутужно: ніякі обдурювання тут не діють. Хоч скільки б він сам свій твір вихваляв, вимірювач відзначає дійсну цінність, і все йде прахом. Звісно, дружні похвали приятелів також не можуть змінити покази лічильника. Що ж, доведеться вам засісти за роботу й почати писати речі, що являють справжню цінність.

      – Але яким же чином встановлюють, що оцінки вимірювача правильні?

      – Для цього досить покласти на терези який-небудь шедевр. Покладуть «Життя» Мопассана – стрілка зразу ж показує найвищу цінність.

      – І тільки?

      – І тільки.

      Я замовк: мені здалося, що в мого співбесідника голова не особливо пристосована до теоретичного мислення. Але в мене виникло нове запитання.

      – Значить, речі, створені художниками Зоїлії, також перевіряють на вимірювачі?

      – Це заборонено законом Зоїлії.

      – Чому?

      – Довелося заборонити, тому що народ Зоїлії на це не погоджується: Зоїлія спрадавна – республіка. «Vox populi – vox dei»[61] – цього у них дотримуються буквально. – Чоловік з квадратним підборіддям якось дивно посміхнувся. – Носяться чутки, що, коли їхні твори потрапили на вимірювач, стрілка показувала мінімальну цінність. Оскільки так, вони опинилися перед дилемою: або заперечувати правильність вимірювача, або заперечувати цінність своїх творів, а ні те, ні інше їм не світило. Та це лише чутки.

      В цю хвилину пароплав дуже хитнуло, і чоловік з квадратним підборіддям як оком змигнути скотився зі стільця. На нього впав стіл. Перекинулася пляшка з горілкою та чарки. Злетіли газети. Зник горизонт за вікном. Тріск розбитих тарілок, гуркіт перекинутих стільців, шум хвилі, що обрушилася на пароплав. Катастрофа! Це катастрофа? Чи виверження вулкана…

      Прийшовши до тями, я побачив, що сиджу на кріслі-гойдалці; виявляється, читаючи п’єсу St. John Ervine «The Critics»,[62] я здрімнув. І уявив себе на пароплаві, либонь, тому, що гойдалка злегка похитувалась.

      А чоловік з квадратним підборіддям… іноді мені здається, що це був Куме, іноді здається, що не він. Так досі й не знаю.

      Січень 1917 р.

      Щастя

      Перед входом висіла ріденька тростинна запона, і крізь неї все, що відбувалося на вулиці, було добре видно з майстерні. Вулиця, що вела до храму Кійомідзу, ні на хвилину не залишалася порожньою. Пройшов бонза з гонгом. Пройшла жінка в розкішному святковому вбранні. Потім – рідкісне видовище – проїхав візок із плетеним очеретяним верхом, запряжений рудим биком. Усе це з’являлося в широких щілинах тростинної запони то праворуч, то ліворуч і, з’явившись,

Скачать книгу