Фундація - Айзек Азімов

Скачать книгу

до справи, – закликав Гардін. – Ваше високопреосвященство, а як би ви стягували ці так звані податки? Ви б прийняли їх у натуральній формі: пшениця, картопля, овочі, велика рогата худоба?

      Субпрефект витріщився на нього.

      – Якого біса? Що ми з ними робитимемо? У нас є чимало надлишків продовольства. Звичайно, ми брали б золотом. А ще краще, до речі, було б хромом або ванадієм, якщо він є у вас у великих кількостях.

      Гардін розсміявся.

      – У великих кількостях! Та в нас навіть заліза у великих кількостях немає. Золото! От, гляньте на нашу валюту. – Він кинув йому монету.

      О’Родрік підкинув її і здивовано глянув.

      – Це що, сталь?

      – Точно.

      – Не розумію.

      – Термінус – це планета, де практично немає металів. Ми їх усі імпортуємо. Отже, у нас немає золота й платити нам немає чим, хіба що ви захочете взяти кілька тисяч бушелів картоплі.

      – Ну… а промислові товари…

      – Без металів? З чого ми виготовляємо наші машини? Виникла пауза й Піренн спробував ще раз.

      – Уся ця дискусія відійшла далеко від суті. Термінус – це не планета, а науковий фонд для підготовки великої Енциклопедії. Космос із вами, чоловіче, та хіба ви не поважаєте науку?

      – Енциклопедії не перемагають у війнах. – О’Родрік нахмурив брови. – Абсолютно непродуктивний світ – і при цьому практично незайнятий. Ну тоді ви могли б платити землею.

      – Що ви маєте на увазі? – спитав Піренн.

      – Цей світ абсолютно порожній, а незайняті землі, напевне, родючі. На Анакреоні багато знаті, яка хотіла б збільшити свої маєтки.

      – Ви не можете пропонувати таке…

      – Не треба так переживати, докторе Піренн. Землі тут багато й на всіх нас вистачить. Якщо ми домовимося та співпрацюватимемо, то ми можемо влаштувати все так, що ви нічого не втратите. Можемо подарувати титули й маєтки. Гадаю, ви мене розумієте.

      – Дякую! – глумливо відповів Піренн. А потім Гардін простодушно спитав:

      – А чи не міг би Анакреон забезпечити нас достатньою кількістю плутонію для атомної електростанції? Наших запасів вистачить лише на кілька років.

      У Піренна перехопило подих, і на кілька хвилин настала мертва тиша. Коли о’Родрік заговорив, то його тон був зовсім інший:

      – У вас є ядерна енергія?

      – Звичайно. Що ж тут дивного? Здається, ядерній енергетиці вже п’ятдесят тисяч років. Чому б нам її не мати? Хіба що плутоній дістати трохи важко.

      – Так… Так. – Посланець зробив паузу й тривожно додав: – Ну, джентльмени, поговорімо про це завтра. Вибачте мене…

      Піренн глянув йому вслід і процідив крізь зуби:

      – Це нестерпний, тупий віслюк! Це… Гардін перервав його:

      – Не зовсім. Він просто продукт свого середовища. Він небагато розуміє, за винятком фрази: «Я маю зброю, а ви – ні».

      Піренн роздратовано обернувся до нього.

      – Що, у космоса, ви мали на увазі з цими розмовами про військову базу та данину? Ви що, з глузду з’їхали?

      – Ні, я просто кинув йому мотузку й дозволив

Скачать книгу