LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вбивства? – закінчив Тед. – Тут я гублюся в здогадках. Сухі історичні документи, які відносяться до протилежної сторони кулі і до того ж стосуються більш ніж вісімдесятирічної давності. Всі дійові особи вже мертві.

      – І все ж ми маємо два трупи. Просто так не вбивають.

      – Які стосунки були у вас з Ендрю Годинкою? – запитав Ллойд.

      – Дружні, – відповів Тед. – Ми стали друзями.

      – Чи не могло це вбивство бути помстою йому?

      – Наскільки я знаю, він не мав справ з місцевим криміналом.

      – А може він вам не все сказав?

      Тед знизив плечима.

      – Як на вашу думку, де поділася Мері Кіркбрайд?

      – Не знаю, де вона може бути. Хоча те, що її не було в будинку, мене тішить.

      – Чим?

      – Тим, що, сподіваюся, вона жива?

      – Де ви з нею познайомилися?

      – В Лондоні. Десять днів тому. Її мені порекомендували у помічники.

      – Хто рекомендував?

      – Її дід. Мирослав Яськів. Я до нього звернувся по допомогу. Їм обом я повністю довіряю.

      – І все ж документи зникли. Зверніть увагу, не розкидані, а саме зникли.

      Тед докурив сигарету і загасив недопалок об попільничку.

      – Можу я запитати?

      – Що саме? – поцікавився Стів Кларк.

      – Звідки ви дізналися про вбивство?

      – Нам подзвонила місіс Фабіан, ваша сусідка.

      – Коли це сталося? Судячи з вашої оперативності, зразу ж після мого повернення.

      – Так. А чому це вас дивує? – запитав Бен Ллойд.

      – Якщо вбивство сталося раніше…

      – Близько другої, – уточнив Кларк.

      – …то чому вона чекала годину, щоб виконати свій громадський обов’язок?

      Детективи переглянулися.

      – Стіве! Перевір цю міссісіпі! Що вона бачила і чому затрималася із дзвінком? – сказав Ллойд, а коли напарник зник за дверима, додав: – Вам би працювати у поліції!

      – Дякую за пропозицію, але я сентиментальний, а це, як я знаю, не найкраща риса для поліцейського, – відказав Тед.

      Бен Ллойд дістав з шухляди паспорт, авіаквиток, гроші і передав Стрепету.

      – Ви вільні, пане Стрепет. Чи можете ви обіцяти нам, що ми не шукатимемо вас?

      – Не можу, – відповів Тед. – Мені тут робити більше нічого. Мені навіть зараз немає куди йти. Як я розумію, в будинок мене не пустять. Та я і не хочу туди повертатися.

      – І куди ви зараз?

      – Мені хотілося б лише забрати свої речі. А звідтіль я поїхав би зразу ж в аеропорт.

      – А де вас можна розшукати?

      – В Англії. В Даремі знають моє місцеперебування.

      – Давайте адресу.

      – Міл Хіл Лайн. Університет Дарема. Школа бізнесу. Зв’яжіться зі мною, коли дізнаєтесь про Мері.

      – Добре, містере Стрепет. Домовилися. Бажаю успіху.

      Бен Ллойд подав Стрепету руку.

      Тед покинув поліцейський відділ вже тоді, коли сонце зачепилося за дахи будинків і посилало останні промені, від чого червоно палав крайнеба. Сонце обіцяло хорошу погоду завтра, у день незалежності.

      Як різко

Скачать книгу