LITMIR.BIZ

Скачать книгу

які краще обстригти. Армія – наші мати й батько. Коли приходиш додому й бачиш, що матір зґвалтовано, а батька побито й пограбовано, перш ніж дзвонити в поліцію або починати розслідування, ти прикриваєш їхню наготу. Бо ти їх любиш».

      Ні до, ні після того Старкі не чув такої гарної промови.

      Тож він відімкнув нижню шухляду стола й намацав там тоненьку блакитну папку, перев’язану червоною плівкою. «ЯКЩО ПЛІВКУ РОЗІРВАНО, ПОВІДОМТЕ ВСІ ОХОРОННІ ПІДРОЗДІЛИ» – було зазначено на обкладинці. Старкі розірвав плівку.

      – Перша базо, ви там? – торохкотів голос. – Ми вас не чуємо. Повторюю, не чуємо.

      – Я тут, «Леве», – сказав Старкі.

      Він відкрив книгу на останній сторінці й провів пальцем колонкою, відміченою як «НАДЗВИЧАЙНІ КОНСПІРАТИВНІ КОНТРЗАХОДИ».

      – «Леве», чуєте мене?

      – Ясно й чітко, Перша базо.

      – Троя, – підкреслено сказав Старкі. – Повторюю, «Леве»: Троя. Будь ласка, підтвердьте. Вам слово.

      Тиша. Далеке мимрення білого шуму. Старкі мимохіть пригадав саморобні рації з дитинства, які виготовляли з двох бляшанок «Дель Монте» й двадцяти ярдів вощеної нитки.

      – Повторюю…

      – О Боже! – захлинувся молодий голос у Сайп-Спрінгс.

      – Підтверджуй, синку, – сказав Старкі.

      – Т-троя, – промовив голос. А потім іще раз, упевненіше: – Троя.

      – Дуже добре, – спокійно сказав Старкі. – Благослови тебе Бог, синку. Кінець зв’язку.

      – І вас, сер. Кінець зв’язку.

      Клацнуло. Загудів білий шум. Знову клацнуло. Тиша. А тоді почувся голос Лена Крейтона:

      – Біллі?

      – Так, Лене.

      – Я все записав.

      – Чудово, Лене, – втомлено промовив Старкі. – Складай звіт так, як вважаєш за потрібне. Як вважаєш за потрібне.

      – Біллі, ти не розумієш, – сказав Лен. – Ти вчинив правильно. Гадаєш, я цього не розумію?

      Старкі дозволив повікам зімкнутися. На мить усі солодкі «колеса» полишили його.

      – Благослови й тебе Бог, Лене, – сказав він тремким, близьким до зриву голосом.

      Старкі вимкнув зв’язок і повернувся до монітора № 2. Чоловік склав руки за спиною, як «Блек Джек» Першинг – так, ніби оглядав свої війська. Він спостерігав за Френком Д. Брюсом та місцем його останнього спочинку. Трохи згодом Старкі заспокоївся.

* * *

      Коли виїхати із Сайп-Спрінгс на трасу 36 і рухатися нею в південно-східному напрямку, то за день опинишся в Х’юстоні. Автомобіль, який мчав на швидкості вісімдесят миль на годину, був трирічним «понтіаком-бонвілем». Коли він вискочив на вершину пагорба й погнав донизу, виявилося, що дорогу заблокував непоказний «форд», і мало не сталась аварія.

      Водій, тридцятишестирічний позаштатний кореспондент популярної «Х’юстон Дейлі», тупнув на гальма з підсилювачем – завищали шини, і ніс «понтіака» спочатку пірнув, а тоді хвицнув ліворуч.

      – Святий Боже! – закричав із пасажирського місця фотограф.

      Він упустив фотоапарат на

Скачать книгу