LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на край ліжка та впер руки в боки. Він був невеличким чорношкірим чоловічком і в такій позі скидався на гнома з диснеївського мультфільму.

      – То що саме вас цікавить? – спитав він.

      – По-перше, скажіть, чому на вас немає одного з тих скафандрів.

      – Бо Джеральдо каже, що ви не заразні.

      Дейтц указав пальцем на морську свинку за подвійним склом, що займало одну стіну. Тваринка сиділа в клітці, а позаду неї з порожнім обличчям стояв Деннінґер.

      – Гм, Джеральдо?

      – Протягом останніх трьох днів Джеральдо дихав вашим повітрям, яке попередньо проганяли через конвектор. Хвороба, яку підхопили ваші друзі, легко перекидається з людини на морську свинку й навпаки. Ми дійшли висновку, що, якби ви мали ту заразу, Джеральдо вже мав би здохнути.

      – Однак ви вирішили не ризикувати, – сухо сказав Стю й тицьнув великим пальцем на носовий фільтр.

      – Ризик у моєму контракті не прописаний, – цинічно всміхнувся Дейтц.

      – То що в мене таке?

      Слова полинули так плавно, наче то була заготовлена промова:

      – У вас чорне волосся, блакитні очі, страшенно гарна засмага… – Він пильно поглянув на Стю. – Не смішно, так?

      Стю промовчав.

      – Хочете мене вдарити?

      – Гадаю, користі з цього не буде.

      Дейтц зітхнув і потер перенісся – скидалося на те, що йому боліло від тих трубок у носі.

      – Слухайте, – мовив він. – Коли справи серйозні, я починаю жартувати. Хтось курить або жує гумку. Так я тримаю себе в руках, ото й усе. Поза сумнівом, багато хто справляється з цим краще. А щодо того, яка у вас зараза, то, згідно з аналізами, які провели Деннінґер та його колеги, у вас нічого немає.

      Стю байдуже кивнув. Однак йому здалося, що маленький гном, який сидів на ліжку, розгледів за його кам’яною міною раптову й глибоку полегкість.

      – А що в інших?

      – Перепрошую, однак це таємна інформація.

      – А як його підхопив Кемпіон?

      – Це також закрита тема.

      – На мій здогад, він був військовим. Десь стався нещасний випадок. На кшталт того, що тридцять років тому трапилося в Юті з тими вівцями, тільки набагато гірше.

      – Містере Редман, мене можуть кинути до в’язниці, навіть якщо я просто скажу, холодно чи тепло.

      Стю замислено пошкрябав свою нову бороду.

      – Ви б мали радіти, що ми не розказуємо вам більше, – мовив Дейтц. – Ви ж це знаєте, правда?

      – Ага, менше знаю – краще служу нашій країні, – сухо сказав Стю.

      – Ні, це суто Деннінґерова приказка, – відмахнувся Дейтц. – Коли поглянути на всю нашу систему, ми з Деннінґером – лише мурахи, і повноважень у нього ще менше. Він лише сервопривід.[65] У вас є прагматичніша причина радіти. Щоб ви знали, ви також під грифом «таємно». Ви зникли з лиця землі. І якби вам було відомо трохи більше, наші великі цабе могли б вирішити, що безпечніше зробити так, аби ви зникли назавжди.

      Стю нічого не відповів. Він був приголомшений.

      – Та я прийшов не для того, щоб вас залякувати. Нам дуже потрібна ваша співпраця, містере Редман. Дуже.

      – Де

Скачать книгу